Я проти фемінізму

oqwjj7rjlmq

Марія Дзвінка

14540378_610293549162362_8687789258561290240_nНещодавно зробила татуювання. Спонтанно. І не просто “аби було”. Цей символ напряму пов’язаний з жіноцтвом. І як стає зрозуміло з заголовку посту, не є виявом фемінізму.

Що для мене означає бути жінкою? Нічого особливого. Незалежно від статі, людина може займатись будь-якою справою. Але слід враховувати фізіологічні та психологічні відмінності. Все ж, чоловіки менш емоційні, а тому здатні мислити “холодним” розумом, а значить – кращі аналітики, стратеги, керівники. Жінки – фізично слабші, натомість – творчі та гнучкі. Враховуючи ці та багато інших особливостей, досягти успіху в певній сфері може стати простіше.

Це якщо говорити про роботу і кар’єру. До речі, я вважаю, що чоловік – це обов’язково мисливець, “здобувач” всіляких матеріальних благ для своєї обраниці чи родини. Жінка ж має вибір: якщо не хоче будувати кар’єру, можна зайнятись вихованням дітей, або ж “надихати” свого чоловіка на успіх. Так, природою закладено, що чоловік, аби реалізувати себе і відчувати власну повноцінність, повинен досягати висот саме “в полюванні”. І якщо жінка перебирає на себе цю функцію – то фактично принижує чоловіка. А хіба захочеться працювати, якщо жінка влаштує змагання “хто підніметься вище кар’єрною драбиною”? Вона забезпечуватиме себе та родину. Навіщо паритись зайвий раз?…

Так, я вважаю, що пальмова гілка першості належить чоловіку. Він повинен бути “кращим” за жінку. Поруч з собою я хочу бачити сильного, впевненого, цілеспрямованого, рішучого, успішного. Він повинен забезпечувати мій комфорт. Натомість, я відповідатиму статусу: і своїми діями, і зовнішнім виглядом, і внутрішніми орієнтирами мотивуватиму його “підкорювати світ”.

Не слід думати, що я пропагую роль домогосподарки. Ні. Тут пролягає тонка грань, яку для себе визначаю наступним чином. Я – повноцінна людина, яка має свої життєві цілі. Я працюю у сфері, що не приносить мені великий дохід, але є справою життя. Я дозволяю своєму чоловіку (ой, ми ще неодружені 🙂 забезпечувати нас настільки, що в мене просто немає потреби думати про пошук роботи за критерієм “аби більше платили”. І це – щастя. Я – вільна робити те, що хочу. А він – працювати так, щоб я пишалась ним.

Крім того, чоловік повинен оберігати жінку. Піклуватись про неї. Бо, як говорить Олена Теліга у вірші “Відповідь” – “…ми ж ваша пристань, тиха і ясна, де кораблями – ваші збиті крила…”.

Повертаючись до мого татуювання, скажу лише, що це – відзнака Молодіжного Націоналістичного Конгресу, своєрідне нагадування про обов’язки, відповідальність та мою роль як жінки для Держави. Якою є ця роль?

Будучи українською націоналісткою, я впевнена, що кожну хвилину свого життя я маю присвячувати саме Україні. І бути ефективною. Хай то виховання дітей чи кар’єра політика – головне, щоб свідомо та з чітким розумінням того, де я можу принести найбільшу користь. Бо всі ми – різні. Але кричати про рівність жінок і чоловік, як на мене, шкідливо для суспільства.
Я не святкую 8 березня, бо не розумію сенсу цього дня. Мене оточують справжні чоловіки, для яких я жінка – щодня.

Опубліковано Пряма мова.