Наступ з Вашингтона, тоді як амуніція – з Москви

Головна Рада ОУН

image001

З приводу Петиції 56 конгресменів США про «нетерпимість» українців

Хвилю обурення та появу цілої низки реакцій серед громадськості та політиків у США й в Україні викликав лист групи з 56 конгресменів США. Підписанти листа на чолі з конгресменом з азійським корінням Ро Ганном закликають Держдепартамент США організувати боротьбу проти нібито нових проявів «антисемітизму», «ксенофобії» та інших форм нетерпимості в Україні. Вони звертаються й до уряду України не дозволити «спотворювати» історію Голокосту і вшанувати нині т.зв. нацистських колаборантів, маючи на увазі декомунізацію через перейменування вулиць у честь С. Бандери і Р. Шухевича.

Показово, що цей лист викликав серед політиків США своїм змістом загальне здивування, а численні єврейські організації у США повідомляли, що вони не були причетні до появи такого листа. Найвище громадсько-політичне представництво українців у США Український конгресовий комітет Америки (УККА) за підписом його голови д-ра Андрія Футея заперечив наявність будь-яких форм расизму чи нетерпимості в Україні. У свою чергу це офіційно підтвердило і МЗС України. Аналогічну відповідь на провокаційний характер листа 56 конгресменів висловив історик В. В’ятрович, директор Українського Інституту Національної Пам’яті.

Незважаючи на загальне критичне сприйняття й різку оцінку листа з боку групи американських конгресменів, одним із джерел інформації про надумані факти антисемітизму й ксенофобії в Україні послужив звіт із Ізраїлю, що його оприлюднив міністр у справах єврейської діаспори Нафталі Бенет. При тому він не подав жодних доказів чи уточнень, які мали б показати світові зростання антисемітських випадків в Україні. На захист доброго імені України з приводу чергової спроби пошкодити репутацію нашої держави у світі виступив відомий дисидент, голова Асоціації єврейських громадських організацій і громад України Йосиф Зісельс.

Цей ряд добре аргументованих публікацій у відповідь на спробу з допомогою малої групи американських політиків підбурити громадську думку у США та в інших державах можна б продовжити ще цілою добіркою статей, заяв і коментарів. Проте, набагато важливішим, на наш погляд, буде визначити мотиви й джерело цього наступу проти Києва, запланованого з Вашингтону. Не випадково, що ця подія сталася відразу після того, як антиукраїнське багаття нещодавно запалила офіційна Варшава: вона підняла звинувачення на адресу ОУН й УПА у «злочинах» проти польських поселенців й відділів польської АК на Волині під час 2-ої Світової війни, і спрямувала вістря своєї словесної атаки проти директора УІНП історика В. В’ятровича. На цьому фронті напруга триває, бо й досі не вдалося відновити діалогу між двома сторонами на владному рівні.

Епізод листа за підписами американських конгресменів, які «не відають, що чинять», треба ставити в контекст декомунізації національного канону історії України в період 2-ої Світової війни. Програму очищення від комунізму проводить УІНП в Києві та її підтримують сучасні історики нового покоління. Несподівану атаку з владного Капітолію США треба розглядати також у контексті сучасної «гібридної» війни, яку Москву оголосила й проводить проти України в Криму, на Донеччині і, зрештою, по всій суверенній території нашої держави. Не маючи спромоги модернізувати застарілу зброю совєтських зразків і виробити нові, ефективніші види озброєнь, щоб могти протистояти військовій потузі США й країн НАТО, імперські ідеологи Кремля взялися відкривати нині забуту, але давно відому скриню пропагандивних кампаній 70-тих і раніших років. Тобто, закиди політиків Вашингтона звучать як тематичні мелодії большевицького агітпропу, яким було забруднено не тільки увесь інформаційний простір СССР і соцтабору, а й сферу гуманітарної науки, зокрема історичної, яка є основою формування національного світогляду. Тоді це мало вплинути на деформацію т.зв. «радянської» людини, а нині – будь-якого неусвідомленого представника цифрового та надшвидкісного глобального світу.

Однак, реальна історія була набагато різноманітнішою і мала, попри жахливі сторінки не лише через людські втрати і страти, що їх кожне покоління повинне пам’ятати й наново осмислювати, також численні свідчення про позитивні вчинки людей, про їхню геройську поставу супроти свого ближнього у неймовірно жорстоких і, здавалося б, безвиглядних ситуаціях. Науковцям і політикам давно відомо, що тоталітарна влада постійно маніпулювала історичними фактами у своїх ідеологічних цілях, вона нав’язувала всьому закритому суспільству свою версію історії авторитарним диктатом – згори донизу. Проте, нині історію вивчаємо і пишемо навпаки – дослідники мають змогу вивчати історію на основі відкритих архівів та живих свідчень, емпіричним методом і на основі джерел – віднизу догори та діахронічно, виходячи з минулого і поступово переходячи до сучасного. Саме т.зв. публіцисти (й пропагандисти) від історії діють сьогодні навпаки: вони виходять зі свого бачення сьогодення та від наслідків з минулих подій, у своїх оцінках і твердженнях вони часто намагаються робити висновки про мотиви дійових осіб з попередніх періодів історії на основі теперішніх уявлень. Саме таким підходом грішать ізраїльський міністр і конгресмени США, коли вони намагаються описати сучасних українців, і таким чином вони перетворюються на гвинтики кремлівської пропагандивної машини, яку запустили протягом 1922-1960 років й нині намагаються ремонтувати.

Попри такі марні намагання, настав час український офіційний канон т.зв. публічної історії доповнити позитивними епізодами із життя видатних українців, які проявляли високі риси терпимості й солідарності супроти своїх співбратів по неволі, стражданнях і визвольній боротьбі. Нагадаємо лише про тих численнях євреїв, відомих діячів і звичайних громадян, яким урятував життя Блаженніший Митр. А. Шептицький або душпастир-ісповідник УГКЦ, капелан УГА й провідний член ОУН Блаж. О. Ковч – духовний опікун єврейських невинних жертв нацистського Голокосту, за що його вбили у нацистському концтаборі Майданек; або світлої пам’яті Наталка Шухевич, дружина Командира УПА Р. Шухевича, та їм же немає числа…

До історії державності України та Ізраїлю

Відтак, у совєтському Гулагу, куди потрапили тисячі учасники Визвольних змагань, зокрема члени ОУН й УПА, вони знову зблизилися з запротореними тоталітарною владою єврейськими дисидентами. Вони подружили між собою, чинили солідарний опір табірним утискам, ділилися досвідом боротьби та виживання в умовах повної ізоляції. Відтак, коли дисидентам із СССР вдалося потрапити у вільний світ, – одні шляхом обміну та інші вже після підписання Гельсінської угоди із відомим т.зв. гуманітарним додатком про основні права і свободи людини, в тому й право на вільне пересування, – вони голосно заявили про те, як і за що борються учасники українського Руху опору, серед них були й політв’язні ОУН й УПА. Єврейські дисиденти перевозили на Захід документи й твори українського Самвидаву, контактували з Проводом ОУН (б) у Мюнхені та з представниками інших політичних середовищ української еміграції, яка у 1970-их роках уже перетворювалася у світову діаспору. Найбільш відомі серед них були: Авраам Шифрін, Анатолій Радигін, Яків Сусленський та Юрій Вудка, кожен із них написав спогади і дав цінні свідчення про політичну нездоланність українських самостійників, які обстоювали право на свободу і державність України.

Підготовляючись до відзначення 70-річчя постання держави Ізраїль, увага дослідників в Україні зосередилася також на історії участі українських євреїв у створенні цієї держави, яка відродилася зусиллями світової діаспори і спромоглася надихати новим життям мертву мову івриту. «Шлях до мрії. Вклад євреїв України в історію держави Ізраїль» – це перша книга-довідник на дану тему в сучасній Україні. Вона побачила світ російською мовою 2016 року, а в цьому році ця книга має появитися як доповнене видання, але вже українською мовою, і її презентація відбудеться в Тель-Авіві до 70-річчя народження Ізраїльської держави. У Передмові до цієї книги професор Університету в Самарії Володимир З. Ханін стверджує: «Єврейський національний рух – сіонізм – розвивався в контексті уявлень і цінностей європейського націоналізму кінця ХХ ст. Державність єврейського народу (…) демонструвала успішну реалізацію схеми державного і національного будівництва, яке за суттю не сильно відрізняється від більшості держав Заходу».

Держава Ізраїль, яка постала у травні 1948 р. на землі Палестини, має складну історію і непросту траєкторію державотворення. З самого початку свого шляху до незалежності і суверенітету, Ізраїль піднімався в горнилі війни, в умовах постійної загрози нападу та знищення з боку сусідів. Де в чому доля Ізраїлю нагадує і долю України, точніше – Української держави: вона зродилася за Національної революції 1917-1922 років, а після втрати своєї держави власною силою двічі піднімалася – то у формі проголошення Карпатської України, то проголошенням Акту 30.6.1941 р. за відновлення незалежної України і за створення суверенної влади у форматі УДП, а далі – створенням народної армії УПА та політичного представництва УГВР.

Україні залишається продемонструвати перед світом, що вона прагне і може стати стабільною, суверенною, демократичною, висококультурною та інноваційною державою ХХІ століття. Подібно, як це у повчальній книжці «Нація розумних людей. Історія ізраїльського економічного дива» описали й довели Ден Сенор і Сол Сінгер. Творцем держави Ізраїлю став юрист із Польщі Давид Грін, який у Палестині став Давидом Бен-Гуріоном у честь єврейського полководця римської епохи в 1-му столітті нашої ери. Вінстон Черчіль назвав Бен-Гуріона «організатором сіонізму». Або, як автори книжки використовують господарський термін, Бен-Гуріон був «керівником операцій», який реально збудував країну.

Коли в майбутньому якийсь автор напише історію успішного розвитку і становлення модерної Української держави у ХХІ столітті, тоді згаданий на початку лист 56 американських конгресменів, заведених в обман, не буде вартий і найменшої згадки у підручниках історії з міжнародного спілкування вільних і зрілих державних народів. Серед яких у першій двадцятці найбільш розвинених згадуватимуть Україну й Ізраїль.

Опубліковано Головне, Пряма мова.