Останні Мінські переговори у яких приймав участь головно Голова Офісу Президента України, і очевидно, він за них відповідає, викликало не абияку а негативну реакцію. Треба одначе бодай холодно і раціонально розглянути цей останній процес який напевно затягуватиметься з огляду на пандемію яка спрацьовує також по Україні. Проблемою головною є, що цим домовленням ефективним чи ні, Україна хіба дала знати цілому світу, що Росія не агресор. Мабуть незрозумілим також це як це домовлення підписував з української сторони Леонід Кучма. Я особисто приписую це хіба до сенільності.
Основна критика має два вектори, перший ставить Росію у позиції не агресора, а у роль спостерігача і навіть медіатора конфлікту та другий включає до діалогу фактично сурогатів РФ які знаходяться на території Донецької та Луганської областей, що до якоїсь міри легітимізує їх. Критики мають рацію у обидвох аргументах і немає сумніву що це була помилка з української сторони. Хочеться вірити, що на це пішов просто непідготовлений голова Офісу Президента України але якщо Президент цього не узгодив наперед то тут проявляється і ще одна проблема, тобто, що стратегічною безпекою держави не керує її голова. Це напевно не так бо кілька днів пізніше Президента Зеленський звільнив з посади радника особу котра критикувала домовлення.
Практично хіба треба бодай розглянути цю кон’юнктуру поки попадати у паніку. У першу чергу треба зрозуміти що Володимир Зеленський далеко не досвічений політик і тому робить і робитиме помилки, тим більше його помічники часто походять з його індустрії розваг до яких належить також і новий голова Офісу президента.
Слід хіба об’єктивно і без пристрастей розглянути саму пропозицію хоча і без оприлюдненого тексту. Виходить, що до дорадчої Консультативної ради входитимуть 20 представників, а саме 10 з України, 5 з зрадниками окупованої території і 5 вихідців з ворожо окупованої території, хіба не так? Тобто фактично про стороні України буде 15 осіб, а по стороні РФ тільки 5. Правда ця математика немає значіння бо Консультативна рада немає рішаю-чого голосу. До речі навіть її склад на разі у час пандемії висить у повітрі. Цим заспокоюють представники і друзі Президента Зеленського.
Чимало добре-намірених осіб в Україні та поза, українці і не українців критикую домовлення зокрема за це що Україна мовляв погодилася говорити з зрадниками. Тут мильне, на мою думку, твердження. З зрадниками треба говорити інколи бо при війні треба воювати і вмирати або переводити перемови не тільки з зрадниками але з самим ворогом, тобто Росією. Суть хибної стратегії Зеленського і Єрмака пояснили самі члени партії “Слуга Народу”. Народна депутатка фракції “Слуга Народу” і голова делегації України у ПАРЄ Єлизавета Ясько написала дуже влучно:
“Якщо Україна погодиться вести переговори не з доведеною учасницею збройного конфлікту (Росією), а тільки з учасницями не міжнародного конфлікту…, це означатиме де-факто нашу відмову від претензій до Росії…”
Найсильніша збройна України у ці війні це підтримка міжнародного суспільства яке наложило поважні санкції проти РФ від першого вторгнення РФ у Крим. Коли Росія перестає бути агресором як можна вимагати санкції проти держави яка подібно до Франції і Німеччини є не агресором, не просто спостерігачем а медіатором конфлікту. Тобто доходимо до висновку: помилка яку кажуть можна виправити самим президентом Зеленським зреченням домовленням свого Голови офісу і сенільним попередником. Для ясності світового товариства котре Україну підтримує не тільки морально але і санкціями треба негайно проголосити, що власне Росія залишається агресором. про детальні питання закінчення конфлікту можна домовлятися з нею і її сурогатів чи зрадників. Треба одначе повертатися не до перших чи других Мінських домовлянь з 2014 чи 2015 років але до Парижу 2019 року де було чітке домовлення про припинення вогню. Від того домовлення сурогати кількаразово і кожне-денно обстрілюють українські позиції.
Чи остання помилка у Мінську була тільки цим чи може чимось гіршим. У найкращому випадку можна сказати що Андрій Єрмак не політик, що він без найменшого досвіду у політиці хоча йому під 50 років. Але Президент його назначив Головою свого офісу де-юре, а також Міністром закордонних справ і Головою Ради Національної Оборони і Безпеки де-факто. Хто тут безвідповідальний?
Щодо самого Єрмака. Чи можна йому приписати просто помилки. У свої декларації про активи Єрмак задекларував тільки 10,000 доларів річного доходу і це як юрист і кіно продюсер. Чому він так високо скочив? На ці всі питання мусить відповісти Президент який обіцяв своїм виборцям прозорості. Тут дуже багато загадочного.
23 березня 2020 року Аскольд С. Лозинський
