«Її слова – крилаті птахи Волі»

Ганна Антипович

У Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Котляревського відбувся ювілейний творчий вечір полтавської журналістки, поетеси, члена правління Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» Ганни Дениско (Антипович) «Її слова – крилаті птахи Волі».

den3-768x576

У затишному залі зібралися друзі, побратими, колеги, в тому числі й герої її матеріалів.

Присутні з цікавістю переглянули відеорозповідь про журналістсько-літературну родину Антиповичів. Ганна Дениско – член «чорноволівського» Народного Руху, одна із засновниць Полтавського осередку «Союзу Українок», багаторічний співробітник «Полтавського вісника» і «Полтавської думки», член редколегії часописів «Полтавські єпархіальні відомості» та «Наше слово», активна учасниця Помаранчевої революції, а ще — володарка особливого стилю письма і принципової життєвої позиції. Чоловік Юрій, який кілька років тому відійшов у засвіти, був журналістом і письменником, молодший син — сучасний письменник, старший — відомий соціолог, очолює соціологічну групу «Рейтинг».

Під час вечора Ганна Дениско презентувала нові книги – збірку публіцистики «Про що гомонить Соборний Майдан» та «Ми з ними в одному човні. Оповідки про тварин».

«З першого погляду здається, що це книга про Полтавський майдан. Справді, на обкладинці фото з полтавських подій Революції гідності. Але ця оповідь — про події від весни 1917 року, коли в Полтаві вперше безборонно святкували ювілей Шевченка, а священики заговорили українською», – каже авторка про першу презентовану книгу. Ідея зібрати власну публіцистику, зізнається Ганна Дениско, виникла досить давно.

«Хто починав свою роботу в докомп’ютерній ері, знають, що таке твої вирізки з газет, газети, що жовтіють, громадяться на стелажах, падають тобі на голову… Спробувала зробити бібліографію статей у «Молоді України» періоду незалежності, «Полтавському віснику», «Полтавській думці» — ледь не 500 публікацій. А ще ж були «Слово Просвіти», «Наше слово», «Літературна Україна»… Тоді пішла простішим шляхом: те, що потрапило перше до рук і на сьогодні не втратило своєї актуальності — те і взяла до книги».

Насамперед — інтерв’ю і розповіді про людей, котрі, за назвою розділу, «не зрадили свою безсмертну душу». Це люди різного віку і професій — Феодосій Роговий, полтавський бард Юрій Трейгель, політв’язні Микола Кульчинський та Леонід Рябченко, митець-військовий Володимир Рамаскевич, спортсменка Клара Бакань, артистка Ніла Крюкова…

«Чого варта історія про три ляпаси, які дала Ліна Костенко директору Київської філармонії за перешкоди, які чинили Крюковій у постановці моноспектаклю «Маруся Чурай»! Я подумала, що ці факти забудуться, і все це треба зберегти для історії».

Увійшли до книгу і розповіді про родину, дорогі для авторки есеї, серед них і той, що привів її в журналістику, бо ж спочатку збиралася стати вулканологом.

«Відкрила довідник для вступників і шукала щось романтичне. Але як почитала, що це треба їхати на Далекий Схід, вчитися там, то думаю: як же я без мого села? А тут в школі кажуть: напишіть нариса. Ну, всі й пишуть щось абстрактне, про доярок, що встають до схід сонця (був тоді штамп такий популярний: «групами і поодинці», тож доходило до абсурду – в газеті можна було прочитати «Михайло ходив на ферму групами і поодинці»)… А я написала про дядька, який загинув на фронті».

Після цього талановиту дівчину запросили на роботу в Зіньківську «районку». Попрацювала там рік, набула трохи професійного досвіду, а головне — побачила гнилість партійної районної верхівки.

«Один приклад – перша «товаришка» району, дружина секретаря райкому йде в універмаг, вибирає собі відрізи тканини, а решту сувоїв наказує відвезти в сусідній район, щоб більше ні в кого не було..

Потім закінчила Львівський університет, працювала власним кореспондентом «Молоді України», друкувалася в журналах «Вітчизна», «Прапор», «Радуга», «Радянська жінка». Ганна Дениско – автор повістей і нарисів, збірки поезій, лауреат премії Петра Артеменка, обласної премії ім. Симона Петлюри, лауреат рейтингу «Золота фортуна».

До другої книги, упорядником якої стала Ганна Дениско, увійшли оповідання про тварин, написані колегами, друзями, родичами, в тому числі й дітьми.

den6

Ювілярку вітали голова обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Микола Кульчинський, ректор Полтавського національного педагогічного університету Микола Степаненко, архівіст, просвітянин Тарас Пустовіт. Згадували не лише як непересічного журналіста, але і довершеного літредактора, котра має небагато власних книжок, проте кількість відредагованих пішла на сотні. Ніколи зверхньо не ставилася до менш досвідчених колег.

Кульчинський і Ганна Антипович

Голова обласного осередку Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих Анатолій Банний вручив Ганні Дениско грамоти і відзнаку товариства та обласної ради.

Музикант Юрій Трейгель виконував власні, повстанські та стрілецькі пісні, а також «Український романс» на слова ювілярки.

Галина Пустовгар,

комунальна агенція «Новини Полтавщини»

Опубліковано Культура.