Читаючи пресу, видану в Україні, а також її передруки в діяспорі, ми сьогодні натрапляємо на велику кількість новозапозичених слів, переважно англійських, без яких українська мова могла б чудово обходитись. На першому місці серед таких зайвих запозичень фіґурує слово лідер, яке ще кілька років тому вживалося лише у контексті спорту. Там би йому й залишатися – але сучасні журналісти воліють тулити його, куди треба й не треба, зовсім забувши про провідників і керівників. Виглядає, що найдешевший спосіб продемонструвати нині свою ерудицію – це напхати в газетну статтю якнайбільше таких слів, як бізнес, брифінг, пресреліз, рейтинг, самміт і тому подібних зайвих англізмів. Ніяк не можуть зникнути також старі проблеми, успадковані від росіян, які неправильно розуміли чи вимовляли те чи інше чужомовне слово.
Не зникає з української “совітської” мови прикметник датський, що мало б означати данський. Справа в тому, що десь колись російські моряки переплутали почуті ними в західних портах слова датч і даніш, тобто голляндський і данський. І тому данці стали датчанами (голляндцями ніби-то), а їхня мова – датською, а не данською. І знову ж таки – навіщо нам давні російські помилки?
Трохи інакше виникла незручна для українців назва Персидська затока, що теж існує у “совітському” мововжитку. Росіяни, які колись запозичали багато французьких слів, спочатку перетворили Golfe Persique у Персикский залив, а тому що Персикский важко вимовляти, то на місці першого “к” з’явилося етимологічно невмотивоване “д”.
Українці ж віддавна знають Перську затоку, а тому й не потребують ніякого франко-російського посередництва.
Роман Сербин
