РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ /РОМАН
Зрозуміти Донбас
АСКОЛЬД С. ЛОЗИНСЬКИЙ 20 квітня 2018 р
РАКУРС
Правда про війну, що пройшла крізь серце
Світлана Талан
318 сторінок, Клуб Сімейного Дозвілля, Харків 2017
Представлення війни на Донбасі, а конкретно на Луганщині, через призму очей і почувань двох персонажів, здається таких подібних, але також дуже різних, обоє молодих, не одружених, які фактично ніколи не зустрічаються аж щойно при кінці роману. Їхні життя проходять у інших напрямках. Дівчина Еліна, патріотично наставлена щодо України, україномовна, з мамою і батьком, сестрою і навіть двома малолітніми поза шлюбними дівчатками. Вона розривається між почуттям бути мамою берегинею своїх діточок, або бути воїном України та таким способом бути мамою берегинею не тільки майбутнього своїх малят, але всіх малят України. Хлопець, Євген, одинак, нежонатий, без батьківської опіки, теж з мамою, яка прожила в Первомайську своє життя, любить Донбас і степи, але підпадає під московську дезінформацію, навіть таку примітивну як це, що Майдан в Києві влаштували американці і їх гроші. Євген російськомовний (книжка написана виключно українською мовою), добрий з натури, ідеаліст навіть, дружній, рівночасно наївний щодо москалів, також патріот, але степів і шахт Донбасу, відсторонений від київських олігархів та одночасно жертва московської дезінформації. Євгена внутрішній конфлікт тим глибший бо він закоханий у дівчину, яка спочатку не знає про це, що він бойовик сепаратист, а вона не сприймає сепаратистів, вважає їх зрадниками.
Події від весни 2014 до осені 2015рр. Основна характеристика роману – це психологічний аналіз головних героїв які мабуть представляють і якусь частину населення і тому є симптоматичними. Автор намагається змалювати картину не так історичних подій як психологічне сприйняття цих подій героями роману, а також особами з якими вони мають до діла. В кінцевому рахунку автор наставлена у про українському патріотичному напрямку, але з певним зрозумінням того задурманеного населення яке прямо сліпо, але не злобно перейшло на сторону ворога. При цьому автор змальовує глибоке розчарування цих персонажів, деякі яких наставлені проти Києва бо там крадуть, а з часом бачать, що навіть їх друзі і однодумці роблять це саме, тобто крадуть з помешкань тих яких називають ворогами, коли мають можливість. Недвозначно представлені москалі-наїзники які прибули погорджувати, а не допомагати та які поводяться зухвало і брутально на відміну від героїв роману та тих які переважно по стороні України. Автор цю поведінки москалів змальовує реально та вірно, і не жаліє критики москалям. Подібно змальовані москвичі з якими зустрічається герой Євген після втечі за кращими можливостями під Москву і там мабуть вперше відчуває, що москалі це не брати, не друзі, а вороги, або що найменше чужі люди з якими він не може мати нічого спільного і які до нього ставляться ворожо хоча він старається знайти людські відносини.
При цьому змальована також брутальність ворога не тільки у повсякденній поведінці москалів навіть по відношенню до своїх союзників-сепаратистів, а також до жінок і дітей, не просто вбивствами, але різними винахідливими способами тортур, такими як знищення тоненьких пальців скрипальки, щоби вона не могла ніколи більше заграти. Ці жорстокості фактично характеризують наїзників і їх прибічників на місці. Одначе це у жодному випадку не знаходиться у характері героя роман Євгена і тому він втікає від цього і починає прозрівати як і його мати яка починає казати “а може той референдум був помилкою.”
Мабуть поза інтенцією авторки проникає критика влади України, а також і громадянського суспільства вже за час незалежності тому, що фактично ніхто, ніколи не займався справою українізації цілості України, а зокрема тих територій котрі були під найбільшим впливом Москви. Чому так легко відібрала Москва від нас Крим і знайшла стільки прибічників для своєї авантюри на Донбасі? Це питання сьогодні має дуже ясну і чітку відповідь. Від Переяслава Москва зробила з багатьох українців просто малоросів і зробила їх довірливими слухачами московської пропаганди. Концепції «руського мира», старшого братерства, навіть приналежність до московського церковного патріарха,запрацювали серед не відпорного населення України. Москалі працювали на пропаганду, навіть попи. Коли Україна проголосила незалежність треба було виробити та втілити програму українізації. Населення треба було перевиховувати, випрямлювати, а не просто ігнорувати чи осуджувати. Рівночасно треба було від початку нейтралізувати московську дезінформацію, включно з московською мовою, культурою, навіть політичною креатурою у церковних ризах, тощо. Але мабуть це друга тема.
Ця книжка жанру історичного роману потрібна для усіх, не тільки для тих які цікавляться сьогоднішніми подіями на Донбасі. Вона легко читається, навіть мова є наскрізь українська без московських додатків чи суржику та доступна навіть для українців у діаспорі другого чи навіть третього покоління. Дія відбувається жваво та яскраво і тому читається з цікавістю. Обов’язково її повинні прочитати зокрема ті українці котрі або зовсім не знають Донбас чи Луганську область, або не запізнали людей звідтіля, але інколи їх осуджують як ворогів чи зрадників. Щоби Україні допомагати треба спершу її пізнати, а тоді полюбити. Прочитати цю книжку-це крок у тому напрямі.
