“Порода” – Ноєв Ковчег літераторів Донеччини і Луганщини

«Порода»

Про що ця книга? Чому ця книга?

Це Ноєв ковчег різноманітних представників літературної української Донеччини та Луганщини, які покинули рідний край і виїхали в пошуках кращої долі.

Тих, хто втікав від війни і можливого переслідування.

Тих, хто лишився в окупації, але наважився подати свої твори до Антології українських письменників Донбасу, попри страх і небезпеку.

Тих, хто перебуває за ґратами, в російській неволі

.Тих, хто вже з неба дивляться на нас.

poroda

В цій Антології є утікачі від жаху Другої Світової війни, які покинули радянське пекло і вирушили в невідомість, але не перестали творити українську літературу. В цій Антології є ті, хто втікав з Донбасу до Києва, Москви, Петербургу, Тель-Авіву, Мюнхену, Лондону від провінційної задухи та культурної політики на місцях. Від наглої літературної чи фізичної смерті.

Звичайно, є й ті, хто вимушено приїхав на Донбас, рятуючи життя власних родин від терору та тоталітарного режиму.

Є ті, хто народився і жив на українському Донбасі попри морок тоталітаризму й задуху проросійського місцевого політичного паноптикуму. Хто творив на цій землі і не планував нікуди з неї втікати.

Дехто наважується кинути каменем, мовляв, ви всі одвічно хотіли покинути межі Донбасу й війна – лише звільнила від його тягаря.

Але це є неправдою – земля українського Донбасу не винна в тому, що десятиліттями там панувала денаціоналізація і русифікаційна політика, а її мешканці були її жертвами. І попри все, ця земля народжувала нам велетів Духу, Слова й Культури – Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюбу, Василя Голобородька, Анатолія Лупиноса, Олексу Тихого. Народжувала для світу і для України.

Російсько-українська війна, яка зробила біженцями більше ніж 2 мільйони осіб, призвела до усвідомлення власної ідентичності для багатьох українців Донеччини та Луганщини. Вона поставила наново питання про те, хто ми є і на якому фундаменті хочемо будувати власне майбутнє. Я неймовірно щасливий, що сьогодні є нагода передати цю грубу книгу в підмурівок самопізнання не тільки для української Донеччини та Луганщини, а й цілої України.

Це неповний перепис української літератури Донбасу, але це велетенська праця, яка була виконана Микитою Григоровим та Веніаміном Білявським заради суспільної та освітньої користі, з метою подолання упередження та ненависті, яку часто пропонують українцям по відношенню до українського Сходу.

Ця Антологія української літератури Донбасу в жодному разі не є пошуком обґрунтування якихось привілеїв для української культури Донеччини та Луганщини, виведення її в якусь окрему «вищу категорію».

Ця книга є твердим фактом – українська література Донбасу була, є й буде частиною української літератури, її єдиного культурного тіла.

І як би не намагалися окремі недолугі політикани та псевдопубліцисти від літератури відкинути або перекреслити українську приналежність Донеччини та Луганщини, ця книга є найкращою відповіддю на їхню малодушну поведінку та готовність розірвати нашу єдність і заперечити наше прагнення спільної перемоги над ворогом.

Станіслав Федорчук

Опубліковано Культура.