Близька харківська молодь до нью йоркського зошита

Презентація 23167484_1954992471408377_1789766145327106633_n (1)

Місто Харків пишається своїми університетами та студентами, мабуть на відміну від свого старшого населення і в тому числі своєї влади. Серед цілої групи вищих інституцій освіти є також Харківський Національний Педагогічний Університет імені Г. С. Сковороди який почав свою історії ще 1804р. Сьогодні університет вищий навчальний заклад який готує нові кадри педагогів. На цьому ж університеті я мав нагоду представити свою нову книжку “Близька Україна із Нью-Йоркського зошита”.

У змаганню за затвердження української державності Харків відіграв значну роль. Це ж перша столиця Радянської України, театру “Березіль”, а також головним містом його розстріляного відродження. Харківського процесу. Кажуть що Харків російськомовне місто, що саме Харків був на черзі окупації Росією після Криму і Донбасу. Харківська область була також місцем мабуть разом з Київською областю найтяжчого випробування нашого народу під час Голодомору 1932-32. Найбільше наших людей загинуло від голоду у цих областях.

У час президентських виборів у травні 2014р. я мав нагоду очолювати місію міжнародних спостерігачів на Харківську область. Казали мені з посольства США туди не їхати бо там небезпечно. Правда дороги погані, що я і знав бо перебував у Харкові кількаразово, але не вперше також тоді я переконався у людях Харківської області. Люди були прекрасні, українські, хоча правда здебільша зрусифіковані. Росія намагалася у той день біля пам’ятника Леніна у Харкові влаштувати демонстрацію сепаратистів. На це зійшлося п’ятсот осіб з цілої три мільйонної області. Це саме дуже мене втішило. Але ще більше, тоді я вперше запізнав харківську студентську молодь яка голосувала на студентських виборчих дільницях. Результати там були ще більш втішними.

На презентації книги 2 листопада ц.р. були люди різні – старші і молодші, декани (до речі заступник декана у цьому випадку є кандидатом наук, сама молода жінка з Полтави), учителі, літератори, художники, журналісти. Але найголовніше була студентська молодь того ж університету перших двох клас у віці від 17-20 літ— майбутнє Харкова і України з великими очима та ще більшими усмішками. Молодь немов свіжий не пройдений сніг, як перший цвіт ранньої весни з ентузіазмом та новими надіями та ідеями.

Про мою книжку так писав у післямові упорядник книжки і головний редактор журналу “Березіль” Володимир Науменко який теж виступав на презентації:

Роздуми-рефлексії… які раз по раз будять громадську думку в нашій періодиці, без сумніву,ще матимуть своє продовження, але на тепер з волі автора стали ще однією книгою – книгою знаковою, помітною, сповненої тривоги, надії, болю, розчарувань, переконливих, а часом полемічних суджень і незламної віри в Україну та українців. Навіть найзатятіші опоненти… (а такі серед наших краян неодмінно знайдуться), бодай раз поглянувши правді у вічі, змушені будуть визнати, що написана вона (книга) справжнім патріотом, людиною з високим українським серцем…”

А відомий поет Дмитро Павличко у вступі до книжки написав:

…це доторки схвильованого розуму до численних, ним же відчутних болісних місць в організмі нашої державності. “

Не знаю чи так сприйняли чи сприймуть мої думки після прочитання ці молоді люди і фактично це не важне. Лейтмотивом презентації перед молоддю Харкова було — Ви сумління народу, говоріть, що думайте, Ви господарями України, до Вас має прислухатися і пристосуватися влада а не Ви до неї. Беріть владу у свої молоді ідеалістичні та принципові руки.

Відома американська журналістка Анн Аполбаум у своїй найновішій книжці цим разом про Голодомор 1932-33 під заголовком “Червоний Голод” зупинилася у своїх аналітичних міркуваннях на деяких моментах тяжкої історії українського народу, що попереджувало Голодомор. Вона звернула особливу увагу на боротьбу царської, а пізніше і радянської Росії проти української мови і культури як також релігійного життя. На напередодні самого Голоду 1932-33 відбулося задушення т. зв. українізації, а висновок Аполбаум в історичній площині, щодо мови був такий:

Обмеження на користування українською (мовою – АЛ) обмежило вплив національного руху. Це також спричинило неграмотність мас населення . Багато селян, вихованих у російській, яку вони ледве розуміли робили мало поступу. Учитель у Полтаві на початку ХХ століття нарікав що студенти ‘скоро забули те що навчилися’ коли їх насильно вчили по російськи. Другі звітували що українські студенти у російсько мовних школах були ‘здеморалізованими’. Були знуджені школою та ставали ‘хуліганами’”.

askoldflagУ Харкові на презентації і після у приватних розмовах дискусія пішла про мову, нашу мову. Тут молодий Харків виявився україномовним, здібним і дуже пильними. У своїх висловах я наголошував про важливість нашої рідної мови. Студенти усі годилися хіба ті котрі мовчали були інакшої думки. Підходили та вказували і мені як важливим, щоби Харків і ціла Україна говорила рідною мовою. Були такі котрі навіть висловили точку зору, що російська мова це мова ворога. І її ми не сміємо вживати.

Не знаю хто глибше вплинув на кого. Я поїхав з Харкова одушевленим. Молодий Харків став для мене дуже близьким.
5 листопада 2017р. Аскольд Лозинський

Опубліковано Культура.