140 років тому:
24.11.1882 – у с. Требухів на Київщині в священничій сім’ї народився Микола Ґалаґан, публіцист, член Центральної ради, посол УНР в Румунії та Угорщині. Навчався у Київській гімназії, Колегії Павла Ґалаґана (1898-1902), на природничому факультету Київського університету (1902-1909). Член української студентської громади та Революційної української партії (1900-1905), Української соціал-демократичної «Спілки» (1905-1910), Української соціал-демократичної робітничої партії (з 1917). Делегат 2-го та 3-го Військових з’їздів, прапорщик Першого українського полку ім. Богдана Хмельницького (з червня 1917), член Всеукраїнської військової ради. У жовтні 1917 обраний членом Української Центральної Ради, входив до складу Малої Ради. Представник УЦР на Кубані (1917-1918), дипломатичний представник УНР у Королівстві Румунія (04.1918). Член Військового революційного комітету (11.1918), що готував повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Комісар Міністерства військових справ Директорії УНР (11.1918), голова дипломатичної місії УНР в Угорщині (1919-1920), залишив посаду на знак протесту проти підписання С. Петлюрою Варшавського договору. У міжвоєнні роки провідний член українських громадських організацій та член УСДРП у Празі, голова Української громади (1927-1939) та Українського видавничого фонду, викладач УВУ. Автор наукових публікацій з фізики та спогадів у 4-х томах. В часи Карпатської України викладач української гімназії в Хусті. У травні 1945 заарештований радянською військовою контррозвідкою і вивезений до Києва. Подальша доля невідома. Згідно одних даних загинув у Лук’янівській в’язниці 1946, згідно інших – відбув 10-річне ув’язнення у «Сиблагу» й після 1955 даних про нього немає.
