130 років тому:
18(6).05.1892 – у Києві в сім’ї педагогів (батько професор, мати вчителька) народився Костянтин Піскорський, художник у напрямках футуризму, авангардизму, сецесії. Навчався в гімназіях Ніжина, Києва, Казані, закінчив юридичні факультети Казанського та Київського університетів. Одружений з Ніною Калашниковою, в шлюбі народилося троє дітей. Через неблагонадійність до царського режиму не зміг стати адвокатом, працював у банку, вчителем у школі. Під час Першої світової війни за станом здоров’я працював у тилових службах, в роки революції брався за будь-яку роботу, щоби прогодувати сім’ю. Про жахіття тих часів промовисто свідчить факт, що його мати писала в органи радянської влади не забирати з дому останніх стільців, бо вона з доньками працює на державній службі в бібліотеці, а молодша дочка ще й навчається в художньому інституті. Вчителюючи, займався просвітою селян, редагував рукописний журнал, створив аматорський театр, організував для селян осередок товариства «Просвіта». Для театральної вистави у с. Совки виготовив завісу «Козак Мамай» з написом «Слава Україні!». У травні 1919, будучи вже сформованим і відомим мистцем-самоуком вступив до Київської Академії мистецтв до професора Георгія Нарбута й відразу вчитель відібрав його роботи для участи у виставці професійних художників Києва. З цього ж року член Професійної спілки художників Києва. Помер у Києві від тифу 9.03.1922. Похований на цвинтарі Аскольдової могили, який невдовзі знищений більшовиками. Сестри Ніна та Олена, які жодним чином не були пов’язані з політикою, репресовані за шляхетське походження. Твори мистця, які не відповідали ідеологічним канонам червоної влади, вціліли тільки завдяки тому, що їх переховувала родина й нікому «ненадійному» їх не показувала. Їх могли побачити хіба вибрані – В. Касіян, І. Дзюба, Є. Сверстюк, В. Стус. Доньку Зінаїду радянський репресивний апарат змушував подати заяву на Дзюбу й Сверстюка як «українських буржуазних націоналістів» і виступити із звинуваченням на суді, а після відмови її звільнено з роботи. Лише у 1970-х з’явились перші публікації про творчість Костянтина Піскорського, а згодом його твори експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках.
«Чи встигну до смерти розгорнути свою душу у всю широчінь її мрій, злетіти на небеса на легких білих заповітних крилах, заритися в хмару, що клубочеться, щоб потім виплисти з неї на вільний ясний простір і нестися швидко над морями і землями». К. Піскорський, 1919.
