Ви нам хліб та гроші, а ми вам смертельний вірус!

Йосиф Сірка

Господь не прийде палицею карати! (нар. прислів’я).

Отаке можна б сказати про події навколо Почаївського монастиря, які остаточно показали бездухий характер і безсердечну поведінку тзв. ченців та священиків цієї української святині, яких не наважуся назвати „пастирями духовного стада”, після їхнього навмисного заклику до порушення державної політики щодо дотримування карантину. Саме поведінка Московського патріархату в Україні, до якого, помилково, належить Свято-Успенська Почаївська лавра – визначна пам’ятка історії та архитектури, яка є й центром духовної та національної культури України, довела, що це не українська церква. Представники імперської політики в ризах звеважили не тільки державну політику у боротьбі зі смертельним вірусом, але й елементарним інстинктом християнина – показати любов до ближнього, замість вірності імперській політиці.

Початок Почаївського монастиря губиться у сивій давнині ІХ-Х ст., закутаний у чар леґенд і поезії. Перекази свідчать, що під почаївською горою вже у тринадцятому віці жили монахи-пустельники в поосібних келіях, мали й малу дерев’яну церковцю Успення Діви Марії. Люди навколишніх сіл приносили монахам харч і таким чином допомагали їм у їхніх щоденних молитвах виконувати взяті на себе обов’язки.

Біля 800 років з першої появи Божої Матері на Почаївській горі та її чудотворної стопи, першої святині Почаївського монастиря, люди відвідують і щедро жертвують на його процвітання. 1597 року місцева поміщиця Анна Гойська передала Почаївському монастирю чудотворну ікону Божої Матері, подаровану їй грецьким митрополитом Неофітом і пожертвувала одну землю, ліс, кріпаків та десяту частину річних доходів від своїх маєтків. Родина Домашевських 1649 р. побудувала Троїцький собор у візантійському стилі та виділила 23 тисячі злотих на утримання монастиря. Польський ґраф Миколай Потоцький настільки повірив у православну ікону Божої Матері, що домігся у Римі канонізації її чудотворности (коронації).

Оскільки жодна із церков не підходила для коронованї ікони, то М.Потоцький будує великий собор у стилі европейського бароко, на що він витратив 2,2 мільйона злотих та понад 10 особистого догляду за будівництвом. Зрештою сам прийняв греко-католицьку віру і постригся в ченці Почаївського монастиря, в якому й прожив ще 20 років і похований, як фундатор, у західній стіні собору.

За всю писемну історію, Почаївський монастир був українським 230 років, греко-католицьким 110 і російським 160 років, що зводить на нівеь претензії Московського патріархату на цю святиню.

8 років тому М.Волинюк у газеті «Вільне життя» попереджав, що: «Нині повторюється історія столітньої давності. За часів самодержавства ченці лаври були втягнуті в чорносотенську організацію «Союз русского народа» і було споруджено Троїцький собор у псевдоруському стилі псковської архітектури. Тепер, у незалежній Україні, монахи втягуються в «русский мир» і будується собор у стилі московської архітектури» (г. Вільне життя, № 27, 11.4.2012, стор. 5).

Після восьми років попередження М.Волинюка вчинки не тільки почаївських службовців МП, але й Печерської Лаври та решти УПЦ МП, підтверджують, що їм до лиця була б уніформа борців за відновлення імперії, а не прихоування під ризами своєї диявольської поведінки.

С.п. кардинал Любомир Гузар сказав: «Там, де є дрібочка ненависти –Бога немає!»

Предствники УПЦ МП (не можу її назвати українською, бо вона заперечує українську мову й українську історію, а православною вона залишається неканонічною, бо ж «Сталінський патріархат» досі без томосу) проявляють не «дрібочки», а цілі «груди» ненависті до української держави, до всього, що не можна використати для відновлення імперії.

Поведінка МП до вірних своїх парафіян в Україні дослівно нагадує слова: Ви нам – хліб та гроші, а ми вам – смертельний вірус! Поповнення церковної каси стало для МП в Україні важливішим, ніж здоров’я віруючої «пастви» тзв. УПЦ МП. Сподіваймось, що прихильники МП в Україні нарешті приглянуться і оцінять не тільки вчинки своїх «пастирів», але й звернуть увагу на те, що саме найбільш запеклі прихильники МП, потрапили під «Божу кару за гріхи», які згадував настоятель Печерської лаври Павло, закликаючи до церкви та причастя родини з дітьми, на що дуже швидко відреаґувала «невидима сила» і Печерська та Почаївська лаври опинилися серед найнебезпечніших місьць в Україні щодо поширення смертельного вірусу covid-19.

Бо ж сказано: Господь не прийде з палицею карати, а Його покарання ніхто не уникне.

Торонто, 23.4.20 р.