Відродімо славу Гната Хоткевича
19 листопада 2017 р. у Львові відбувся величавий вечір пам’яті Гната Хоткевича до 140-річчя від дня його народження. Вечір, зорганізований мистецькими й громадськими інституціями м. Львова, відбувся при переповненій залі Палацу мистецтв, за режисурою заслуженого діяча мистецтв України Оксани Герасименко та з участю численних талановитих митців. Високомистецьке й вельми інформативне дійство викликало щире захоплення присутніх та спонукало згадати, глибше осмислити та поширити пам’ять про визначного патріота України Гната Хоткевича, який явив перед світом надзвичайний інтелект українця, за що його знищила дика большевицька система. І впродовж десятиліть забороняла його згадувати…
Тож відродімо, воскресімо пам’ять про цю видатну особистість, про патріотичного, багатогранно талановитого і мужнього Українця та його трагічну долю!
Гнат Хоткевич, син поляка Мартина Хоткевича й українки Ольги Кривоногової, народився 31 грудня 1877 року в Харкові, де пройшла більша частина його життя.
У 1894 р. він з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, а в 1900 р. закінчив місцевий технологічний інститут. Деякий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці.
Ще в студентські роки Гнат Хоткевич включився в культурно-освітню діяльність, керував студентським театром, який роз’їжджав по окраїнах Слобожанщини, у 1895 році організував у селі Деркачах на Харківщині сільський театр. У 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом трьох років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для цього театру Хоткевич сам написав ряд п’єс.
Вже тоді засвітився багатогранний талант і організаційні здібності Гната Хоткевича, які він, будучи великим гуманістом, присвячував служінню людям.
З молодих літ яскраво проявились його музичні здібності. Він вивчав гру на скрипці у харківського професора Ільницького і досяг професійного рівня. Також вправно володів грою на фортепіано та освоїв професійні навики співу, співаючи баритоном. Та найбільш Хоткевич прикипів серцем до бандури, яку почав вивчати в 1896 р., і згодом став неперевершеним бандуристом і талановитим новатором. Удосконалював гру на бандурі і сам інструмент та створив свою так звану Харківську школу гри на бандурі.
Одночасно виявився великий літературний хист Гната Хоткевича.
Літературну діяльність він почав у 1897 році (оповідання “Грузинка” у львівському журналі “Зоря”). Згодом появилися оповідання “Блудний син” (1898), “Різдвяний вечір” (1899), цикл “Життєві аналогії” (1897—1901). І впродовж життя Гнат Хоткевич творив як талановитий письменник.
Попри різнопланову творчість Гнат Хоткевич був активним у громадському й політичному житті.
За участь у політичному страйку 1905 року він зазнав переслідувань царської Росії і в січні 1906 року переїхав до Галичини, яка була тоді в складі Австро-Угорщини. У Галичині Хоткевич оселився спочатку у Львові, а потім у карпатському селі Криворівні; об’їхав усю Галичину й Буковину зі скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури. Із захопленням вивчав гуцульську говірку.
У с. Красноїлля (тепер Івано-Франківської області) створив Гуцульський театр, для якого написав п’єси “Довбуш” (1909), “Гуцульський рік” (1910), “Непросте” (1911) та ін.
У 1912 pоці Гнат Хоткевич повернувся на Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, з лютого 1913 р. став редактором літературного журналу “Вісник культури і життя”. У той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів “Вечір бандури”.
Однак знову був переслідуваний шовіністичною російською владою, в 1915 році його затримали й вислали за межі України – до Воронежа, де він жив до революції 1917 року. Після розпаду царської Росії повернувся до рідного Харкова.
До більшовицької окупації України Гнат Хоткевич поставився з недовірою, але його творча душа прагнула праці на мистецькій ниві, і він активно включився до літературно-мистецького життя.
У 1920–1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі, в 1926–1932 працював у Харківському музично-драматичному інституті, де проводив клас бандури. У 1928–1932 рр. – художній керівник Полтавської капели бандуристів.
У короткій статті неможливо перелічити всі праці й здобутки Гната Хоткевича. Його працездатність і різнопланова продуктивність вражає! У всьому він успішний – як письменник, критик, літературознавець, мистецтвознавець, театральний і музичний діяч, історик і етнограф, автор багатьох новел, оповідань, повістей, романів та історичних розвідок. Підготував “Твори” у восьми томах (1928 – 1931).
Серед численних драматичних творів Хоткевича варто згадати його тетралогію “Богдан Хмельницький” (1929), в останній частині цієї тетралогії “Переяслав” він, всупереч офіційній концепції, засудив Переяславську угоду як акт, що призвів до поневолення України Росією.
Гнат Хоткевич також був автором кількох десятків кіносценаріїв. І сам зіграв у фільмі “Назар Стодоля” роль кобзаря Кирика (1937).
Та скоро цей видатний українець потрапив у неласку до влади, котра перейшла в наступ проти всього українського.
У 1933 році покінчив життя самогубством Микола Скрипник, який брав участь у встановленні радянської влади на Україні, зайняв відповідальні державні посади і намагався впроваджувати українізацію України. Та большевицька система звела нанівець його намагання, і Скрипник пішов із життя.
Гнат Хоткевич попри свої заслуги перед народом як талановитого письменника, громадського і культурного діяча, учасника революційного руху на Україні, зазнає жорстоких переслідувань з боку партократії, його звинувачують у націоналізмі, шельмують у пресі, не публікують творів, а вже надруковані твори стають забороненими. Він втратив державні роботи, не має засобів існування…
І ось 23 лютого 1938 p. виписано ордер на його арешт із звинуваченням у тому, що він нібито є “учасником антирадянської української націоналістичної організації”.
А в постанові органів НКВС УРСР від 3 березня 1938 p. Гнат Хоткевич уже звинувачується в тому, що “він є учасником контрреволюційної української повстанської організації і агентом німецької розвідки, протягом тривалого часу проводив активну контрреволюційну націоналістичну організаційну і шпигунську діяльність”.
Після жорстокого слідства його справу надіслали на розгляд НКВС СРСР.
Накінець у протоколі № 69 засідання Особливої трійки УНКВС по Харківській області від 29 вересня 1938 p. наказано: обвинуваченого розстріляти, а особисте майно конфіскувати. Цей вирок виконано 8 жовтня 1938 pоку.
У 1956 pоці військовий трибунал Київського військового округу ухвалу “особливої трійки” в справі Гната Хоткевича скасував за відсутністю в його діях складу злочину. Він реабілітований посмертно.
Але втрату Україною такого велета інтелекту, таланту й служіння українській справі нічим не компенсувати.
На жаль, Гнат Хоткевич не єдиний, хто впав жертвою зажерливого й жорстокого сусіда України, який віками намагався поневолити український народ, знищити українську державу.
Скільки нашого цвіту знищила царська Росія, скільки знищили дикі большевицькі окупанти!.. Боляче спостерігати, як їхні нащадки нищать далі…
Мусимо вистояти! А стійкість і силу духу маємо живити у пам’яті про велетів Українського Духу, яскравим зразком якого є Гнат Хоткевич.
