Українська господарська академія у м. Подєбради – прагнення українців до знань всупереч зовнішнім обставинам (100 років тому)

05_16_Укр госп академія 01

100 років тому:

16.05.1922 – Міністерство хліборобства Чехо-Словацької Республіки Декретом № 35.168-Іа/1922 затвердило Статут українського вищого навчального закладу політехнічного профілю – Української господарської академії у м. Подєбради, а вже 22.06.1922 в академії розпочалося навчання. З метою перетворення закладу на повноцінну вищу школу в травні 1925 до Статуту Академії внесено зміни, розширивши сфери її спеціалізацій від сільськогосподарської до політехнічної з економічним профілем, а також змінивши 3-річні навчальні плани на 4-річні.

Безсумнівною істиною є те, що в світі, особливо новітньому, фізично вижити можуть лише нації, що мають в достатньому числі виплекану власну інтелігенцію у всіх сферах людської діяльности. З огляду на це на початок ХХ століття українці опинились в непростому становищі. На землях, що впродовж двох з половиною століть були окуповані Московією освіта слугувала знаряддям русифікації «хохлів-малоросів» і остаточного вирішення мазепинської загрози для імперії. На цій великій частині українських територій національна інтеліґенція формувалась всупереч імперській великодержавній освітній політиці і була малочисельною. Дещо кращою ситуація була в Галичині, що перебувала під австро-угорською окупацією, де існувала розвинена мережа початкових та середніх українських навчальних закладів, проте так і не було українських вищих шкіл. Та після поразки української визвольної боротьби й тут польська влада всіма способами розпочала методично нищити національну освіту, в масовому числі, часто під надуманими приводами, закриваючи українські гімназії і школи, або ж переводячи їх на двомовні, навіть в тих місцевостях, де польських дітей часом й півтора десятка не назбирувалось. Тому відкриття українського вищого закладу, нехай і на чужині, все ж мало стратегічне значення для продовження боротьби за визволення народу. Зрештою тогочасна українська еміграція плекала сподівання в скорому часі повернутись в Україну та відродити державу, яка гостро потребуватиме освічених наукових та інженерних кадрів.

Українці вдало скористались ініціативою президента Чехо-Словаччини професора Томаша Масарика (липень 1921) – так званою «Російською допомоговою акцією», яка передбачала надання всебічної гуманітарної підтримки емігрантам з колишньої царської імперії. На той час тільки у Чехо-Словаччині перебувало понад 100 тисяч українців з різних земель України. Успіх справи забезпечила злагоджена діяльність Українського громадського комітету (створено наприкінці 1920) на чолі з колишнім членом уряду УНР Микитою Шаповалом. Стараннями Комітету з Відня до Праги перенесено Український вільний університет (1921), відкрито Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі (1923), Українську студію пластичного мистецтва у Празі (1923), Український інститут громадознавства, Історико-філологічне товариство, Український академічний комітет, Союз інженерів українців, а також Українську господарську академію у Подєбрадах. Фінансування цих закладів здійснювалося урядом Чехо-Словаччини (бюджет Академії у Подєбрадах складав 2,8 мільйона корон у 1927, 1,6 мільйона – у 131).

Академія мала 3 факультети: агрономічно-лісовий (19 кафедр; агрономічний та лісовий відділи), економічно-кооперативний (20 кафедр; економічний, кооперативний та статистичний відділи), інженерний (20 кафедр; гідротехнічний та хеміко-технологічний відділи). Навчальні плани складені за європейськими зразками і крім дисциплін професійного спрямування мали також українознавчі. Після завершення навчання випускники отримували звання інженера. Починалась Академія з семи членів Професорської ради, двох канцелярських працівників, друкарської машинки та декількох кімнат у готелі. Через півроку було уже 33 викладача, а з часом постійний лекторський склад нараховував 35 професорів, 19 доцентів, 23 лектори, 23 асистенти. До цього числа педагогів постійно залучались чеські науковці та викладачі – 10 професорів, 6 доцентів, 16 лекторів з різних галузей знань. Від початків діяльности готувались власні науково-педагогічні кадри. У різні роки ректорами Академії були професори Іван Шовгенів, Борис Іваницький, Сергій Тимошенко.

Сумарно за весь час до Академії зараховано 786 студентів, з яких закінчили навчання із здобуттям диплому 559 осіб (439 – з Великої України, 50 – з Галичини, 42 з Кубані, по декілька осіб з Буковини, Пряшівщини, Бессарабії, Зеленого Клину, Донщини, а також до 3 % інших національностей). Цікаво, що в аналогічному московитському навчальному закладі в Празі за цей же час навчалось 585 студентів, закінчило навчання – 259, а звання інженера отримало – 48 осіб. Одним з критеріїв зарахування на навчання була участь у боротьбі за незалежність України, тому велике число студентів складали колишні козаки і старшини Армії УНР. Навчання велось українською та чеською мовами, було безкоштовним, а студенти отримували стипендію. Переважна більшість студентів були емігрантами без засобів до існування, тому з професорів і студентів створено Допомоговий комітет, який дбав про забезпечення потребуючих необхідними побутовими речами. При Академії функціонувала наукова бібліотека (на 1933 – 17,8 тис. назв книжок у 29,7 тис. томів), навчальні кабінети та лабораторії, лісовий розсадник, ферми, метеорологічна станція, були багаті тематичні колекції виготовлені студентами та виготовлені ними фізичні прилади й стенди. Тут діяло 52 професійні, культурні, спортивні та інші організації, зокрема академічний хор, літературний гурток «Культ», драматичний гурток, капела бандуристів «Кобзар», гурток шахістів, школа балету, танцювальний гурток, спортивні секції (волейбол, баскетбол, фехтування, плавання, легка атлетика, футбол), «Пласт», «Сокіл», професійні спілки (лісівників, хіміків, гідротехніків і меліораторів, тощо) та інші. Від 1927 розпочалось видання наукового збірника «Записки УГА». Загалом опубліковано 698 наукових праць в тому числі 229 монографій. Важливою справою навчального закладу стали написання україномовних підручників (використовували навіть в підрадянській Україні) та праця над розробкою української технічної термінології з виданням термінологічних словників. Примітно, що це були ґрунтовно опрацьовані, об’ємні підручники. Так, «Курс французької мови» С. Русової (1923) з вправами, текстами мав 350 сторінок, «Аналітична хімія. Якісний аналіз» С. Комарецького (1924) – 445 сторінок, «Теоретична механіка» О. Коваленка (1924) – 764 сторінки і т.д. Коли на Празькій господарській виставці колишній міністр МЗС Тимчасового уряду Московії, українофоб і шовініст професор П. Мілюков побачив перший том «Курсу лекцій фізики» Б. Лисянського, то з прикрістю визнав: «Ну, знаете, если уже по-украински можно физику излагать, то украинский язык действительно существует».

1928 Академію перепідпорядковано Міністерству хліборобства, яке заборонило приймати нових студентів і приступило до ліквідації навчального закладу. В українському середовищі тоді озвучували різні причини, зокрема «сприяння» Московії та інших вороже налаштованих до українства країн чи ворожа позиція міністра Срдітки. Зменшення обсягів фінансування почалося вже у 1926, коли Міністерство закордонних справ приступило до поступового згортання «Російської допорогової акції». Тоді на підтримку незаможних студентів професори та ті, хто отримував стипендію почали робити щомісячні відрахування, а Благодійний комітет розгорнув широку кампанію із збору доброчинних пожертв в українських громадах. На підтримку Академії до влади Чехо-Словаччини вислали звернення Митрополит А. Шептицький, президент УНР в екзилі А. Лівицький, українські сенатори Польського Сейму і навіть Подєбрадська мерія, яка у своєму листі зокрема зазначила: «Україна ніде не має такого навчального закладу, який постав у Подєбрадах… Ліквідація Української господарської академії, за нашим судом, означала б приниження українського народу, і, дозволивши собі зробити оцінку керівництва на майбутнє з точки зору почуття слов’янина, краще було б зовсім не засновувати цю школу, ніж зараз, коли вона розвинулася у прекрасний і важливий український інститут, її закривати». Ці інтервенції дозволили продовжити фінансування закладу до кінця 1931, проте все ж 1935 Академію закрито.

Для пошуку шляхів збереження навчального закладу у Празі створено Товариство прихильників УГА. У 1932 Академію переформатовано на заочний Технічно-Господарський інститут при УГА, який зберіг структуру і програми Академії та проіснував до квітня 1945 (після війни перебрався в Західну Німеччину, де функціонував до 2009). У цей спосіб студентами реформованої вищої школи стали ще 8020 осіб.

Нині відкритим ще залишається питання долі великої науково-технічної бібліотеки Академії. Відомо, що після завершення війни якусь частину книг з гербаріями, малюнками і т.д. вивезено радянськими службами як військовий трофей. Також 1985 на вимогу «Центральной научной сельскохозяйственной библиотеки» в Москві з подєбрадської книгозбірні вилучено понад 2000 томів і передано в Московію.

 

Колишній студент УГА Віктор Приходько: «Чеські господині ніяк не могли зрозуміти, чому ті “руси” (так вони нас називали) допізна засиджуються за своїми книжками “в той час, коли кожний “пожадний” чех у Подєбрадах іде спати о 9-й вечора!».

Колишній викладач УГА чеський професор В. Кайслер про українських студентів: «Я знаю вас як сумлінних і знаючих свою спеціяльність інженерів. Наші празькі студенти в порівнянні з вами – хлопчаки. Я подивляю ваш патріотизм, з яким ви пішли студіювати до своєї національної школи, що не має належних прав, лише для того щоб сприяти розвиткові української культури. Ви могли б цілком вільно студіювати, вступивши до чеських високих шкіл, і не мали б тепер турботи з нострифікацією, але ваша школа була вам ріднішою».

Колишній студент УГА Василь Прохода: ми «були горді, що на чужині із нічого творили свої національні цінності, впливаючи цим на розвиток української національної культури на власній Батьківщині».

Колишній студент УГА Леонід Волохів: «Українська ітеліґенція мусить бути національним культурним кадром і національним вартовим свого народу … і не повинні ми забувати, що ми національна інтеліґенція, національна еміґрація, що виховуємо ми не спеца-інженера, аґронома, економіста, педаґоґа, головним чином спеца-Українця».

05_16_Укр госп академія 02 05_16_Укр госп академія 03 05_16_Укр госп академія 04 05_16_Укр госп академія 05 05_16_Укр госп академія 06 05_16_Укр госп академія 07 05_16_Укр госп академія 08 05_16_Укр госп академія 09 05_16_Укр госп академія 10 05_16_Укр госп академія 11 05_16_Укр госп академія 12 05_16_Укр госп академія 13 05_16_Укр госп академія 14 05_16_Укр госп академія 15 05_16_Укр госп академія 16 05_16_Укр госп академія 17 05_16_Укр госп академія 18 05_16_Укр госп академія 19 05_16_Укр госп академія 20 05_16_Укр госп академія 21 05_16_Укр госп академія 22 05_16_Укр госп академія 23 05_16_Укр госп академія 24 05_16_Укр госп академія 25