Скажи мені, хто твій приятель, а я скажу – хто є ти!
Йосиф Сірка
Ви, певно вже чули цей вислів. І саме цей відомий афоризм дуже актуальний в Німеччині, де постійно помітні виступи на захист Росії серед, на превеликий жаль, політиків Соціал-демократичної партії.
Ми вже раніше звертали увагу на висловлювання колишніх та сучасних відомих соціал-демократичних політиків, які проявляли цілковиту необізнаніть з історією України та Росії. До таких ділетантських політиків належать саме пенсіонер SPD Епплер ( Erhard Еppler), голова партії Ґабрієль ( Sigmar Gabriel) та декотрі інші, які довели, що „переочили” головну провину Путіна – порушення міжнародніх норм і угод, резолюцій ООН, Міжнародного права та людських прав!
Саме на фоні вже відомих висловлювань проти санкцій, колишніх канцлерів Німеччини Шмідта (Helmut Schmidt) та Когля (Helmut Kohl) , представників Німецько-російького економічного форуму, несподівано появився і міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр ( Frank-Walter Steinmeier). Здавалось би, що голова Міністерства закордонних справ Німеччини обізнаний з ситуацією в Україні і аґресивною політикою Путіна щодо України. Висловлювання пана Штайнмаєра щодо санкцій проти РФ в інтерв’ю, яке він надав відомому журналові Der Spiegel, є свідченням того, що і сам міністер заплутався.
Неґативне ставлення пана Штайнмаєра до санкцій проти РФ викликають не тільки запитання: Хто твій друг?, але й: Де твоя принциповість щодо загальновизнаних норм і Міжнародного права? Пан Штайнмаєр у відповідях на запитання звертає увагу на те, що Росію хтось „хоче поставити на коліна”. Це цілковито перекручений підхід до справи, бо ПЕРШОПРИЧИНОЮ санкцій проти РФ була і залишається аґреcія Путіна проти України – анексія Криму та вторгнення російських військ на схід України!
Дивує, що така освічена людина, яким є пан Штайнмаєр, „забула” у своєму інтерв’ю згадати порушення Міжнародного права, угод і норм ООН про суверенітет та цілісніть території кожної країни, про елементарне порушення ґарантій, які РФ, США, Франція, та Велика Британія надали Україні 1994 р., про принципи міжнародного співжиття. Тобто, санкції були спрямовані проти аґресивної політики Путіна, а не проти економічної політики РФ.
Звичайно, що дружба між політиками буває і вона може, часом, бути і безкорисною, а працювати в національних інтересах. Німецька дійсність показала, що коли „дружба” стає плаченою, то політики забувають навіть про принципи справедливості. Саме так можна коментувати висловлювання плаченого „чиновника” Газпрому Ґергарда Шредера, який „зобов’язаний” захищати інтереси свого роботодавця. Пан Штайнмаєр непов’язаний з Газпромом, але, як виглядає, почуває себе зобов’язаним перед своїм приятелем і саме тут напрошується відоме: Скажи мені, хто твій друг, а я скажу, хто є ти.
Прикро, що німецькі коаліціянти не можуть знайти спільної мови, коли йдеться про санкції. Канцлер Анґела Меркель дотримується Міжнародного права, укладених міжнародних норм і дуже однозначно висловилася, що санкції проти РФ будуть так довго, поки РФ не почне поважати суверенітет України. Дуже шкода, що пан Штайнмаєр, який відвідує українських посадовців та спілкується з кремлівським керівництвом не помітив і досі, що Путін і далі неповажає український суверенітет і територіяльну цілісність України, які урочисто ґарантувала його влада у Будапешті 1994 р..
Кремлівські чиновники купили не тільки окремих політиків у світі, бізнесменів, але й цілі партії, щоб мати підтримку своєї аґресивної політики. Саме про це свідчить і недавнє повідомлення про мільйонну підтримку французьких правих (партію Ле Пена), яку надав їм Кремль.
Низька ціна за нафту вдарить і по кремлівській багатій кишені і саме тут повинні в Україні зрозуміти, що слід чим скоріше закрити російські банки в Україні. Цілковито незрозуміла політика НБУ, який дозволяє не тільки діяльність в Україні банкам країни-аґресора, але й дозволяє їм скуповувати валюту, яка стає в РФ дорогою і рідкісною!
Стороннього спостерігача дивує політика української влади, коли посадовці вимагають від Заходу збільшення санкцій проти РФ, а самі не спішать запроваджувати санкції проти країни, яка не тільки окупувала частину їхньої території, але й щодня порушує суверенітет України. Не зрозуміло, чому Україна „годує” Крим, дозволяє діяльність банків, веде „розмови” з терористами, а від інших вимає санкцій проти українського ворога!
Сподіватися, що російські банки будуть вкладати інвестиції в українську економіку виглядає наївним. Звичайно, що молода українська держава має мало досвіду з керування країною, але не потрібно ґенія, щоб зрозуміти, що діяльність банків країни, яка провадить проти України приховану й підступну війну, є антиукраїнською. Країні, яка окупувала частину української території, яка постачає не тільки терористів, але й їхню зброю, якою ті знищують інфраструктуру цілих реґіонів, щодня вбивають жителів України, слід заборонити не тільки банківську діяльність, але й запровадити проти неї санкції, бо цього вимагає здоровий глузд, який би мали мати політики.
Зрештою, може дочекаємось і вістей про те, що Україна звернулася до Міжнародного суду за анексію Криму, за тзв. ополченців, яких Москва прислала на схід України (Гіркін, Бородай, Безлер та всіх не перерахуєш), які зруйнували не тільки частину України, але й винні за тисячі життів.
Було б зрозумілим, коли б Генеральна прокуратура перевірила роль російських банків щодо їхньої ролі у тзв. сепаратизмі. Щедрі купівлі Кремлем західних політиків та партій дають солідну причину недовіряти їхнім банкам і то в часі, коли Путін провадить проти України війну, яку брехливо заперечує не тільки перед світом, але й перед вдовами, сиротами та матерями загиблих у безглуздій війні!
21.12.14 р.
