Що важко зрозуміти
Йосиф Сірка
Нерозуміння вчинків української влади розпочалося вже з того моменту, коли російський агресор захоплював Крим, а серед українських політиків не було ані президента, ані міністра оборони, який би дав наказ стати на захист держави зі зброєю в руках. Навпаки групи озброєних бандитів зупиняли військових, які йшли на працю до війських складів, які потім захопили „зелені чоловічки” під керівництвом таких собі „гіркіних”, якими, за словами Путіна керував сам російський президент. Він сам визнав, що „таку важливу операцію”, як окупацію півострова повинна була „проводити одна особа”, щоб не дійшло до непорозумінь.
Наступне „нерозуміння” викликала тзв. „антитерористична операція”, яка виявилася найдовшою „операцією” (поміж відомих) і, певно, могла б увійти до „Книги рекордів Ґінеса” (2014-2018). АТО замінила також „Операція” об’єднаних сил (від 30.4.18 ООС), яка також плутає поняття, оскільки більшість сприймає значення слова операція (лат. operatio — дія, вплив) – згідно зі словником: дії, заходи, що виконуються за певним планом і спрямовані на вирішення якогось завдання, досягнення якоїсь мети або належить до кола функцій даного підприємства, установи, відділу, окремого працівника, певного обладнання тощо. Прості смертні поєднують це слово переважно з медициною, банками, а у військовому, поліцейському розумінні його поєднують в акції, дії, яка є одноразовою, короткотривалою. Тому й зростає нерозуміння не тільки назви, але й мети перейменування.
До АТО та ООС долучується наступне нерозуміння – обмежений воєнний стан на один місяць, про «здобутки» якого годі й згадувати. Зате чомусь політики, від яких виходять ініціативи згаданих операцій, чи воєнного стану, уникають назвати дії, які були, б ефекттивними і корисними для держави та всього українського посполитого люду. Йдеться про розірвання дипломатичних взаємин та припинення будь-якої торгівлі з аґресором-окупантом.
Запроваджування українським урядом санкцій щодо російських підприємств та окремих осіб є, більш-менш, окозамилюванням. Якщо взяти до уваги твердження Путіна, що торгівля з Україною зростає, а ми знаємо, що в багатьох галузях української економіки російські оліґархи не тільки є власниками, але й людьми Путіна; російські банки в Україні орудують не російським капіталом, але українським, через них проходять різні перекази евро та доларів. Зрештою досі ще не було випадку, щоб хтось із російськи мільярдерів, які згортають мільйони щомісяця в Україні, звернулися до свого президента з проханням звільнити хоч одного з десяток українських політичних в’язнів, чи військових полонених, яких російська армія захопила в полон в нейтральнихї водах. А за вимоги припинення гібридної і відвертої аґресії Кремля проти України можна позбутися не тільки майна, але й волі, бо ж вже за один плакат звільнити Сенцова арештують.
Зрештою, ніхто не повірить, що під час другої світової війни було можливо, щоб у Москві, чи іншому неокупованому місті СССР міг існувати німецький банк! А про якогось німецького мільйонера, який би займався бізнесом в СССР навіть найбільші фантасти би не згадували. Після початку німецько-совєтської війни у 1941 році була проведена депортація німців з європейської частини СССР до Західного Сибіру та Казахстану. 26 листопада 1948 Президія Верховної Ради СССР ухвалила указ, що забороняв німцям повертатися до колишнього місця проживання: вигнання на «вічні часи» в місця переселення, і що встановлював тривалі терміни ув’язнення за самовільне залишення спецпоселень — 20 років каторги. Так само не можна собі уявити, щоб у Великобританії, з якою Німеччина була у війні, займалися бізнесом німецькі багатії, які б володіли стратегічними британськими об’єктами. А в Україні оліґархи аґресора власнять не тільки банки, але й обленерго та інші важливі стратегічні об’єкти.
Щоб звільнити окуповані українські території, щоб відновити територіяльну цілісність країни, потрібно не сполягатися на санкції інших країн, але запроваджувати кроки, які покажуть світові, що справа поважна. Тому потрібно починати з розриву дипломатичних взаємин, а не виправдовуватися їхньою потребою, мовляв, багато українських громадян працює в Росії. Простіше було б сказати тим, хто їде в Росію, що вони їдуть до країни де їхніх співгромадян безпідставно та з вигаданими обвинуваченнями тримають ув’язненими, що їдуть до країни, яка розпочала війну і окупацію їхньої країни, що саме ця країна спричинилася до загибелі понад 11 тисяч невинних жерта та мільйони вигнала з їхніх рідних місць. Слід людям сказати правду, що хто їде в Росію з України, то може не повернути, бо жодні дипломатичні кроки з Росією не приводять до якогось результату.
Чому не сказати людям, що вони змушені йти на заробітки в інші країни лише тому, що вже 5-ий рік Росія не тільки провадить відверту війну, яку аж до захоплення українських моряків приховувала своїм «нас там нет» та це не ми, це сепаратисти, це рускоязичні «співвітчизники»!? Чому, зрештою, не вказати на несамовиті зусилля російської влади і російської церкви недозволити постанню незалежної помісної української церкви. Хіба це не ганьба на цілий світ, коли єпископи російської церкви в Україні кричать, що українцям не треба власної церкви? Розрив дипломатичних взаємин з Росією та припинення будь-якої торгівлі з окупатом-аґресором змусить багатьох бізнесменів в Україні шукати ринки збуту в Африці та Азії з країнами, які не будуть загрожувати Україні аґресією, але будуть торговельними партнерами.
Цивілізований світ вже переконався, що символи гібридної війни – зелені чоловічки – вже змінилися на гібридні брехливі телевізійні та радіо новини, на численні гібридні меседжі у фейсбуку, у твітерах – на найрізноманітніших гакерів.
Саме атаки на виборчі системи у США, Франції, Великобританії, Німеччини та в інших країнах є доказом того, що Україна повинна не тільки декларувати, що Росія аґресор, що вона окупант, бо ніхто у світі не повірить, що аґресор може вільно займатися бізнесом в країні, з якою перебуває у війні. Та і закриття кордону з Росією сприяло б стабілізації, оскільки і п’ята колона втратить безперервний зв’язок з російськими спецслужбами. Тим, хто мріє про Росію, слід створити умови переселення. Німці у 80-і роки фінансово заохочували турків повертатися до Туреччини, з чого багато турків скористалися.
Звичайно, кричати будуть вороги, мовляв, демократія в загрозі, але ж у стані війни, а Україна в ньому є, бо ж полонені українські військовослужбовці, яких захопила в полон російська армія – за участі, морського флоту, літаків та гелікоптерів в нейтральних водах, є класичним прикладом воєнної акції. І дарма, що Кремль хоче їм влаштовувати суд – вони є полоненими за всіма нормами Женевської конвенції.
А щоб таки провести вибори без страху перед реваншистами, то не слід допускати проросійських політиків до виборів, бо ж між Україною і Росією відбувається війна. Хіба щоденні порушування перемир’я, вживання забороненої зброї, зрештою, захоплення в полон українських моряків не є достатнім доказом війни? Якщо усунути від виборів не тільки „агента Путіна” (згідно зі словами Порошенка) В.Медведчука, але й його партію, то реваншисти притихнуть, а українці зможуть обрати президента і депутатів без нашіптування московських спецслужб та російської церкви в Україні.
Тому не розірвання Договору про дружбу з РФ важливе, бо цей договір закінчився анексією Криму і окупацією східної частини України – це показування сліпому комбінації із трьох пальців.
Запроваджувати потрібно те, що зрозуміють усі – в Україні і поза її межами – тобто, розірвати дипломатичні взаємини, які не існують, бо ж, президент Росії не хоче, навіть, через телефон розмовляти з президентом України. Дипломатію Кремль поховав у Керченській протоці, то ж українським політикам потрібно вдаватися до кроків, які будуть зрозумілими всім. Путін довів цілому світові, що він не поважає дипломатію, якщо вона не відповідає його намірам – порушення Росією міжнародних угод (Будапештські ґарантії, резолюції ООН, РБ та різні Конвенції, включно з Женевською) є яскравим доказом цього.
Дуже можливо, що розірвання дипвідносин та припинення торгівлі і всякого бізнесу з РФ допоможе хоч частині росіян зрозуміти згубні наслідки політики Кремля проти України, народ якої так люблять називати „братським”. Хто хоч трохи обізнаний з Біблією, той знає, чим закінчилася „братська любов” між братами Каїном та Авелем. Саме під впливом Біблії ім’я „Каїн” стало символом про підлість і навіть вбивство
найрідніших людей. Хіба не таку ж „любов” проявляють до українців у Кремлі та в Російській православній церкві?
Торонто, 29.12.18 р.
