Ще про американську пресу

Cтаття в американській пресі про котру я пишу була б просто смішною, коли б я не підозрював тенденційність, а навіть злобу. У визначному американському журналі “Ню Йоркер” появилася стаття про мабуть всім вже відомого Майкела Когена, колишнього адвоката і “направителя” (той хто направляє або fixer) Президента Дональда Трампа, який допомагав Трампу на протязі багатьох років лагодити, в тому числі і неприємні, справи включно з виплатою грошей для утаємничення скандалу. Сьогодні цей “направитель” під кримінальним прицілом і погодився співпрацювати з федеральною прокуратурою США та мабуть повалити самого президента. У кожному випадку, Коген навіть при співпраці з державою– людина сумнівного характеру.

Журнал “Ню Йоркер”, на мою скромну думку, засадничо нормально відзначається надзвичайно добре написаними та цікавими статтями, хоча правда дещо лівого замість поміркованого спрямування. Особливо від часу президентства Дональда Трампа у кожному числі знаходяться кілька статей котрі гостро критикують, а то навіть насміхаються з Трампа. Багато написано з добрим гумором, хоча можна запримітити більше тенденційності в останніх числах. Але не у Трампі моє клопотання цією статтею, тим більше, що я у котрий раз підкреслюю свою противність Трампу.

У статті під заголовком “Ходяча тура” розглянуті зв’язки Майкела Когена з околицею міста Ню Йорка, починаючи від його місця народження, охоплюючи його бізнесові зв’язки та кінчаючи клубом в Брукліні власником якого є вуйко Когена, але також у якому сам Коген мав колись інтерес. Коротко кажучи, стаття не є прихильною до Когена. У статті згадується різних осіб, родичів і комерційних співробітників Когена поіменно.

І чомусь у двох випадках, в одному коли мова йде , здається, про партнера, або колишнього партнера Когена у бізнесі “Жовте Таксі” та дружини Когена (не певний чи дружина колись чи зараз) подається імена цих осіб і ідентифікується того бізнесового партнера “українцем”, а дружину “родженою українкою”. Для ясності, бізнес партнер називається Симон Гарбер, а дружина Лора Шустерман, тобто не дуже українські ні імена, ні прізвища. Як для мене ці прізвища виглядають єврейськими, але у статті немає цієї ідентифікації від самого автора.

У статті згадуються також і інші особистості по іменах і прізвищах з якими Коген мав відносини, а саме: Нессіем Салем, Алан Звейбел, Мортон Левін, Євсей Аргон, здається всі або майже всі єврейські прізвища, але не вказано їх національну приналежність бо ясно– це не суттєве до теми статті.

З одної сторони треба похвалити Когена за те, що він у своїх відносинах та особистому житті тримається єврейських коренів. Це напевно втішало і втішає його матір і батька. З другої сторони, всі ці особи самі або принаймні через зв’язки з Когеном сумнівного характеру та з далеко не примірною репутацією. Але ніде в статті не ідентифікується їх євреями, тільки в одному місці Нессієм Салем, працівник бізнесу “Жовте Таксі”, хвалить свого боса Симона Гарбера і характеризує його “пристойним, блондином, росіянином і євреєм”.

Насувається тоді питання: чому “Ню Йоркер” зовсім без потрібно подав українське коріння двох осіб пов’язаних з відомим злочинцем Когеном, який до речі признався в злочині, але журнал рівночасно зовсім замовчав той факт, що всі, чи майже усі, контакти Когена це євреї хоча двоє походять якимсь чином з України?!

Відповідь може бути тільки одна: бо ця американська (і не тільки американська) преса є тенденційна, про єврейська і анти українська бо це євреям вигідно або і ще комусь. Ця суб’єктивність зовсім не відповідає загальній характеристиці чим повинна бути преси, а тим більше її ролі як четвертої гілки влади чи сумління американського народу. Це роблять редактори і автори-журналісти євреї та не-євреї. Тому не можна все приписувати самим євреям. Одначе багато несправедливості приходить від їхнього впливу, тобто єврейського. Часто не-євреї стають необ’єктивними нахабами через тиск єврейського суспільства в США і боязливість супроти того що їх інакше можуть окреслити “антисемітами”.

Ню Йоркер” повівся ганебно несправедливістю, дволичністю і нахабністю. Я написав до “Ню Йоркер” у цій справі вказуючи на їх безличну тенденційність очорнити українців особою єврея злочинця Майкела Когена. Хіба ще зроблять з Когена українця! Можемо бути певними, що вони мої зауваги не помістять на своїх сторінках.

На жаль ця стаття не виняткова. Американська преса як і інша преса часто зраджує свою професію та принципи об’єктивності і правди. Українці і Україна часто страждають від цього. Дуже багато у цьому напрямку робить Москва, (до речі Москва величезні зусилля і фонди присвячує цій цілі) але у цьому випадку Москва здається відсутня хоч фактично навіть тут не можна бути певним. Але будьмо чутливими до того, що маємо багато недругів також серед євреїв. Тут не справа одного журналіста, а цілого редакційного штабу поважного журналу і засадниче скерування публічної опінії проти нас. Нам потрібно усвідомити, що у нас дуже багато ворогів і що з ними треба постійно боротися.

15 вересня 2018 року Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Блоги.