Різдвяні і Новорічні міркування, а також про слово “давай”

“Давай”-цей вислів, мабуть, найбільше вживаний в Україні, а ще більше в Росії. Він проходить як в російській так і в українській мовах. Питання: Погана звичка? Чому просто “давай”? Чому не “прошу давай” або “бери”, або ще краще “прошу бери”? Хоча я не студіював етимологічне коріння цього вислову та чомусь певен, що цей вислів прийшов від москалів.

У ньому, мені здається, знаходиться вся історія Московії- від початку, коли іі встановлював шостий син київського князя Володимира Мономаха до встановлення москалів як мішаного етносу словянів, фінів та Золотої Орди.

Завоювання чужих земель, хоч ще перебуваючи самому у стані васальства спершу від Золотої Орди, а пізніше від Кримсько-татарського Ханату, завжди було психологією та гаслом- завоювати і забирати. Це йшло в парі з ілюзією стати “третім Римом”, а сьогодні “Руским миром”. І тому кличем завжди було “давай”, “давайте”. Мінялися тільки царі, комісари та автократичні президенти- від Олександра Невського до Владиміра Путіна.

Це гасло не змінювалося ні в лексиконі, ні у психіці. Влада збагачувалася коштом чужих і собі підвладних, а з достатками приходили пристрасті ще більшої жаги. Бідні ставали біднішими та просто жебраками. В одних і других вкорінилося слово “давай”. Для прикладу, за радянської влади комісари крали у народу, а народ відчув, що треба було красти від других, навіть сусідів бо треба було якось вижити. Держава і партія казала до народу “давай”, а народ відповідав державі “давай”. Благодійництво було нечуваним явищем. Відібравши все від народу влада зробила народ зовсім залежним, немов рабів. Бути зовсім залежним означало прийняти автократичну владу так довго як було сало та ковбаса. Зачароване колесо автократів і від них залежних напів-рабів проіснувало на протязі існування Московії, Російської імперії, СРСР і сьогодні Російської Федерації. При цьому допомагало і те, що церква була при владі. Владу їй забезпечив ілюзорний Московський патріархат, який також був завойований.

Як фізичні жертви імперії, українці втрапили у це психологічне ярмо. На протязі понад 350 літньої історії поневолення наслідки закорінилися. Сьогодні потрібно проходити психологічний діагноз та лікування. Це слово мусить зникнути з нашого українського лексикону. До речі воно суперечить нашій гостинній натурі. Ми народ увічливий та гостинний. Як пасує гостям казати “давай”?! І ще одна характеристика різниці між нами і москалями. Путін постійно нас принижує, називаючи нас з москалями одним народом. Тому вислів “давай” тут йому служить.

Москалі нехай говорять собі, але сьогодні вже ввесь світ зрозумів, що таке москаль, що таке Путін. Ми українці, які найбільше потерпіли від москалів, є зовсім відмінні та навіть протилежні до москалів. Ми не користуємось примітивними імперськими висловами«давай».Від походу Князя Аскольда на Візантію, де він запізнав покров Божої Матері і Християнство, що охоронило Візантію, а сам Князь зі своїм військом охрестилися, ми українці почали сторінку нашої історії яка заперечила імперські зазіхання і вислів “давай”. Правда князі- погани: Олег, Ігор і Святослав продовжили політику завоювання, але вже княгиня Ольга після помсти за смерть мужа Князя Ігоря та сама прийнявши Християнство, а опісля її внук і правнук Князі Володимир і Ярослав та другі Київські і Галицько-Волинські князі в основному були просвічені правителі, які займалися менше війнами, а більше розбудовую держави, церков, верховенства закону та освітою. Україна своєю цивілізацією далеко перевищила другі країни Європи.

За Козаччини Гетьман Богдан Хмельницький, який підніс повстання проти польських панів які знущалися над нашим народом, підійшовши до самої Варшави, а тоді відступив бо у наших козаків не було концепції окупації чужих земель і говорити “давай”. Козаки були вільними людьми. І тому вимогливе слово “давай” скероване до сусіда чи ближнього зовсім відійшло з нашого побуту.

Натомість є напрям цього слова, що має зовсім зворотне значення. Коли ми ставимо цю вимогу перед самим собою тобто, не ти сусіде давай, а я даю чи ми даємо, воно для нас як нації більше відповідне і по характеру, і натурі. На жаль, це друге скерування в наслідку політичного поневолення та чужих впливів втратилося в психіці нації та дуже занедбане у нашому народі та суспільстві.

Сучасне покоління, як старше так і молодше, чи роджене воно в Україні, чи поза нею- не розуміють поняття “давати”.Переважно ми звикли тільки брати. Я пишу про власне покоління і новоприбулих, і тут роджених. Американці, мабуть, образливо, але вірно назвали це покоління: “me generation”. А фактично, наші діти, тобто молодше покоління прийняло батьківські погані звички і стали ще гіршими під цим оглядом.

Надходить Різдво Христове і зустріч Нового Року, традиційно календарний час коли ті котрі мають повинні якнайбільше допомагати тим котрим бракує і на майбутнє скерувати чи напрямити своє життя. Повернімось до нації тих які дають другим, біднішим, а не думають тільки про власні вигоди. Так, давайте самі “давати”- на потреби нашої церкви, наших громадських установ, нашим бідним літнім людям, нашим сиротам, нашим пораненим або і родинам загиблих воїнів. Слово “давай” для нас українців повинно мати зовсім інше значення ніж для москалів.

21 грудня 2017р. Аскольд Лозинський

Опубліковано Блоги.