Науковий примітивізм

Lozynskyj_Askold_01_02Оскільки вже довший час у єврейських публікаціях, або просто в американських редагованих євреями публікаціях не було анти-української статті, то напів- кровний українець з Канади, відомий своїми наклепами проти українських націоналістів, виготовив ще один пасквіль, хоча правда, обвинуватив Українську Повстанську Армію у мордуванню тільки трохи більше ніж одну тисячу євреїв у Волинських лісах 1943-44 роках.

Стаття Івана Павла Гімки під заголовком: “Колишні Українські Поліцаї в Українському Національному Повстанню: Продовжуючи Голокост поза Німецькою Службою.” Стаття появилася у престижному видавництві Нортвестерн Юніверситі Прес, у виданню “Лекції та Спадки ХІІ Нові Напрямні у Дослідженні Голокосту та Освіти”,з предикацією в’язня Аушвіцу Теодора Зев Вайса– основоположника Освітньої Фундації Голокосту для своїх онуків з надією, що вони зможуть: “виростати у світі де людськість буде жити без страху, без упередження — у мирному світі.” Ця Фундація сьогодні знаходиться при Нортвестерн Університеті.

Подаю так докладно цю інформацію для того, щоби дати знати недвозначно, що стаття Гімка була написана не для дискусії, а явно з політичним прицілом. Гімка здавалося б серйозно ставиться до цього питання і періоду від 1941-1944рр, Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії в тих роках на території Галичини і Волині. Одначе, при докладнішому аналізу його писанина є ненаукова. Його основною вадою є те, що він користується виключно загадковими свідченнями, які відбувалися у формі монологів (без найменшого перепитування) євреїв з прицілом написати історію Голокосту та документами з радянських архів без найменшої спроби перевірити їх автентичність та, у випадку згаданих документів ОУН чи УПА , які знаходяться у радянських архівах, без жодного намагання порівняти їх з документами самого архіву ОУН чи УПА.

Можна б подумати, що Гімка є просто жертвою радянської, а сьогодні російської дезінформації та емоційного ставлення постраждалих євреїв до свого знищення, але на недоведеність його посилань постійно звертається йому увага, та Гімка не проявляє найменшої спроби це виправити. Як виправити? Шукати джерела, які безперечно є довіреними для підтримки його сумнівного дослідження. Тому, можна тільки припускати, що робить він це з прицілом, хоч з яким не знати точно.

Знаємо, що за радянських часів він мав доступ до радянських архівів тоді коли звичайні науковці з Заходу не мали. Знаємо також, що його зацікавлення Голокостом відносно нове, тобто вже з ХХІ століття, і в додатку за фінансову винагороду.

Основою теорії Гімки у згаданій статті є те, що українці служили при німецькій поліції на Волині, а коли німці почали програвати війну, ці українські поліцаї дезертир-ували та за поданням польського історика Грегоржа Мотики 4-5 тисяч пішли в УПА. У поліції вони, за психологічною теорією Гімки, навчилися жорстокості та тактики і це вони передали в УПА.

Цю теорію проповідує не тільки Гімка. Її застановили крім Мотики також і відомий американський історик Тимоті Снайдер, тільки, що Мотика і Снайдер користуються цією теорією при поясненні насильства УПА проти поляків на Волині, а Гімка застосовує цю теорії до мордування євреїв. До речі, ні Гімка, ні Мотика, ні Снайдер не є психологами і ніде я не бачив, щоби вони посилалися на експертизу хоч якогось психолога.

Та основна проблема з науковістю Гімки– це просто смішний рівень його доказів, беручи під увагу навіть відносно гнучкі критерії дослідження, коли пройшло чимало часу від самих історичних подій.

Ось для прикладу, Гімка пропонує прийняти як істину такі сумнозвісні джерела як нібито допити та протоколи цих допитів радянськими спецслужбами членів ОУН чи УПА які знаходяться у радянських архівах, або у радянських виданнях. Інколи ці документи зявлялися, також, у виданнях Літопису УПА для того, щоби представити, що писала радянська дезінформація про УПА. Натомість Гімка приймає дезінформацію як джерело і у своїх примітках згадує Літопис, щоби ще більше дезорієнтувати свого читача.

Другий приклад це свідчення т.зв. очевидців. Гімка пропонує мемуари єврея Якоба Бібера, який описує не тільки хіба свої власні спостереження, але також свого двоюрідного брата, якого “бульбісти”, як той брат назвав осіб з УПА, запросили до роботи та він розповів Біберу свої враження, що “бульбісти” вбивали всіх жидів котрих вони знаходили. Навіть якщо можна було Бібера перепитати, він міг тільки сказати те, що йому сказав його двоюрідний брат. Чи те, що він сказав правда чи ні, не знати. Ніде у світі таке не приймається як джерело чи доказ.

Сам Гімка підтверджує, що документів злочинів УПА проти євреїв на Волині у нього немає. Також він признає, що у 1943-44рр було вбито на Волині відносно мало євреїв, що він тільки приписує це УПА– бо сама назва УПА не знаходиться у жодних зізнаннях, а хіба “бульбісти” і “бандерівці”. Також Гімка признає, що багато євреїв на Волині включилися у боротьбу по стороні радянських партизанів, але не поцікавився чи ті євреї, яких вбивали, не були радянськими партизанами, тільки, підкреслює, що вони були євреями.

Треба признати, що УПА у 1943-44 році на Волині боролася проти німців, поляків і радянських партизанів. Мало було при цьому невинних. Поляки служили у німецькій поліції та службах Армії Крайової, а євреї служили у радянській партизанці. УПА боролась проти всіх.

Висновки та запитання: Для чого Гімці потрібно було це писати? Без відповідних джерел, про події відносно незначні чисельністю та з різними інтерпретаціями? Це знають, мабуть, Гімка, редактори і видавці згаданого видання. Але наукового примітивізму тут аж за багато. Правда це служить сьогодні російській дезінформації, але виходить ні Гімці ні індустрії Голокосту мабуть це не перешкоджає.

27 лютого 2017р. Аскольд Лозинський

Опубліковано Блоги.