Наш український мовний сюрреалізм

Кілька років тому, у приміщенню Києво-Могилянської Академії у Києві я мав нагоду запізнати, вже тоді колишнього, посла Канади в Києві -Дерека Фрейзера. Я якраз розмовляв перед конференцією місій спостереження виборів Світового Конгресу Українців та Українського Конгресового Комітету Америки з моїми друзями з Росії які репрезентували українські організації у РФ. До нашої розмови підійшов посол Фрейзер. Я з місця представив йому людей з РФ в українській мові. Він зробив заувагу, що хоч трохи розуміє по українському, але не розмовляє. Одначе, радо зголосився з ними розмовляти по російському. Я запитав: чому він не вивчив українську?! Він відповів, що знаючи російську, вважав це не потрібним бо в Україні всі розмовляють по російському. Вказавши, що це не добре, я запропонував йому бути для нього перекладачем з українського на англійське. Він, не вислухавши мене до кінця, пірнув у розмову російською мовою. Не маючи ради, я йому зробив гостру заувагу, що такі люди як він, навіть з Заходу, служать російським імперським інтересам.

До речі, пізніше я просив моїх друзів з Канади у СКУ і y Конгресі Українців Канади, щоби вони йому звернули увагу. Не знаю чи вони це зробили, але опісля він канадськими українцями був запрошений головним промовцем на один престижний український захід у Торонто.

Недавно, одним з цікавіших явищ новорічної пресової конференції Президента Порошенка було як ставили питання представники ЗМІ, тобто якою мовою. Напевно, найбільшою іронією було те, що три речники в основному англомовних ЗМІ:“Радіо Свобода”, “Блумберг Нюз” і Ройтерс ставили свої питання по українському. Натомість речник “Української Правди” , яка претендує на великий український патріотизм, поставив питання по російському.

Я пригадую мої суперечки з Оленою Притулою, колишньою редакторкою цього ЗМІ, на тему мови. Ми на тому і посварилися та вона перестала друкувати мої статті. Вона вперто трималася позиції “все равно” чи по українському, чи по російському.

От і наслідки цього малоросійства: 25 років після проголошення незалежності, у час завзятої боротьби з російським окупантом, УП- не є фактично українською. Оскільки УП англійською зовсім або мало користується, УП не є космополітичною. Вона просто є малоросійською як і її колишня редакторка. Не знаю чи покійний Георгій погодився би з такою “політикою”.

Мій висновок з таких подій один — ми українці як народ маємо поважні проблеми з національною ідентичністю. Малоросійство просякло у нашому народі, а сьогоднішня держава після трьох революцій: гранітної, помаранчевої і гідності, не має чи не втілює конкретної політики робити Україну українською. До речі, сьогодні в Україні досі діє навіть мовний закон Ківалова-Колесніченка, а стаття 10 Конституції це просто вивіска.

20 серпня 2007 р. відбулась зустріч делегації СКУ з головою Донецької міської державної адміністрації Олександром Лук’янченком під час річних загальних зборів Ради Директорів СКУ у Донецьку. Зустріч відбулася у будинку міської адміністрації. Коли делегація СКУ прийшла до приміщення зустрічі їх зустрінули урядові особи мера: жінка яка мала завдання провести екскурсію по будинку для делегації і друга особа яка мала служити перекладачем з українського на російську. Як президент СКУ, який очолював делегацію, я звернув увагу на непотрібність перекладача оскільки зустріч з мером повинна відбутися в української мові бо Донецьк знаходиться все ж таки в Україні. Відповідь була, що мер розмовлятиме по російському, а ми можемо по українському і тому є наявність перекладача. Я перепросив, що ми забрали так багато часу не тільки зараз, але певне також у підготовці і сказав, що ,мабуть, зустріч не відбудеться, бо ми не підемо на зустріч з мером українського міста коли він розмовлятиме чужою недержавною мовою. Утворилося трохи замішання, одначе, воно тривало не дуже довго. Прийшов сам мер Лук’янченко, який привітав нас по українському та вибачився, що не розмовляє добре по українському, але постарається. Зустріч з мером тривала годину часу, ввесь час в українській мові. Тільки два чи три рази мер звернувся до свого перекладача шукаючи відповідного українського слова.

От і приклад. Якщо мер міста Донецька , який до речі відкрито говорив, що виступає у російській мові бо його обирали російськомовні виборці, перевів зустріч по українському, то чому представник здавалося б патріотичного ЗМІ не спроможний поставити запитання по українському?! Бо зухвалий, а ту зухвалість пригощає керівництво УП. Чому посол Канади Фрейзер в Україні не розмовляв по українському? Може тому, що був застарим, як дехто мені підказував, і не був в силі навчитися. Але де була українська громада Канади, щоби його заставити або вимагати іншого посла? Правда, ця проблема не є актуальною сьогодні серед українців Канади, але серед українських ЗМІ в Україні ця справа є не менш актуальною, навіть, сьогодні після трьох революцій, 25 літ і багато дечого. Чому Президент це терпить?

Бо йому “все равно”.

За жорстко? Ні! Нормально, хіба не нормально для малоросів. Час стати дійсним народом.

4 лютого 2016 р. Аскольд Лозинський