Коли клоуни стають політиками, а ті клоунами

Йосиф Сірка

sirkagoodТака вже людська природа, що є люди допитливі, енергійні, талановиті які перебувають у постійному русі. Серед таких є й політики, які вважють, що своєю діяльністю можуть змінити не тільки власне життя, але й життя інших. Щоправда таких, які думають більше про добро інших, як про власне, зустрічаємо мало, а в деяких країнах їх важко знайти й під побільшуючим склом.

Але є й такі, які категорично ніколи не пхалися у політику – вони розважали людей – клоуни. Ця професія належить до найстарших, бо ж навіть королі утримували клоунів для розваги. Якщо заглянути у словники, то можна довідатись, що українське слово „блазень” „споріднене” з анлійським clown, яке, в свою чергу, провадить нас до гумористичного стилю з залученням фізичної активности артиста, який переступає межу нормальної фізичної комедії. Термін блазень (slapstick) появився з частим застосуванням фізичного стилю, відомого, як Commedia dell’arte в 16 ст. в Італії.

Отже, за 5 століть професія клоуна змінилася не дуже, якщо спостерігати за виступами професійних клоунів-блазнів, які забавляли королів (але не російських царів), а потім остаточно визначилися з програмами, переважно, в цирку. 21 ст. стало для клоунів загрозливим для існування, бо до «кловнади» вдаються політики, які не здатні на щось ориґінальне, творче. Якщо б ота «клоунада» закінчувалася на кількох політиках, то справжні клоуни-артисти могли б спокійно займатися своїм промислом. На жаль, з появою якоїсь суспільної події, зокрема, коли йдеться про вибори, кловни появляються, мов гриби після дощу!

Не будемо згадувати політичних клоувнів в інших країнах, бо ж це справа кожної суверенної країни, як сприймати непрофесійних клоувнів-блазнів. Але не можемо обійти «паплюження», копіювання цієї старої й гідної подиву професії, яка й досі веселить глядачів не тільки в цирках, але й зі сцен найрізноманітніших театрів.

Звичайно, що в оліґархічній системі України важко «вибитися в люди», якщо тебе не фінансує хтось з оліґархів. От візьміть, до прикладу, кандидата у президенти від різних націоналістичних партій та груп, влючно з Правим сектором, Руслана Кошулинського. Цього патріота, згідно з «опитуваннями», мало хто згадує, а на плакати з рекламою ще прийдеться довго чекати, бо ж не оліґархи фінансують, а патріоти, які не володіють рахунками вдома та в офшорах. А шкода, бо саме його програма скерована на швидке матеріальне поліпшення населення, на запровадження судової реформи, на повернення капіталу з офшорів, на створення контрактної армії та державну програму забезпечення військовослужбовців житлом.

Цілковито інші можливості у «найбіднішої» з-поміж оліґархів, яку, за часів Лазаренка, звали «ґазовою принцесою» Юлії Тимошенко. Її портрети далеко перед 2019 р. прикрашали плоти, стовпи та стіни будинків по всій Україні, а американські консультації коштують кандидатці на президентство, якщо вірити ЗМІ, такі суми грошей, за які можна б обзроїти захисників Вітчизни наймодернішими танками та зброєю.

На партійному з’їзді партії Батьківщина (21.1.19 р.) Тимошенко продемонструвала всій Україні, як вона здатна маніпулювати не тільки думкою суспільства, але й військовослужбовців та скрахованих політиків. Участь у з’їзді експрезидента Л.Кравчука була спланована, щоб він сказав, що Ю.Тимошенко «майстер людинознавства». Звичайно, що людина, яка перейшла через партію комуністів, реґіоналів, розуміється на «людинознавстві», бо ж і сам він не гірший «майстер». А що пані Тимошенко відмінна майстриня «людинознавства», то нема сумніву.

Рейтинґ п.Тимошенко насторожує: що робиться з пам’ятю опитаних, які її хочуть бачити на чолі держави!? Невже ж кабальна ґазова угода з Путіним, якою вона затягнула країну у страшну кризу, цілковито забулася!? А що з відомим «ВСЬО ПРАПАЛА!»? А де була б Україна, коли б був Янукович пішов з нею на співпрацю? Дуже можливо, що не було б Майдана, а Україна стала б однією з «федеративних» республік РФ.

На з’їзді Ю.Тимошенко багато говорила про свій курс майбутньої політики в Україні. Цей курс вона назвала наслідуванням «нового курсу» президента США Ф.Д. Рузвельта (1882-1945) в 30-х рр., а також німецької післявоєнної політики К.Аденауера (1876-1967).

Покликатися на таких всесвітньовідомих політиків потрібно не тому, щоб показати свою «політичну професійність», а щоб здобути довіру слухачів, мовляв – яка я освічена. Економічна криза в США 30-х рр. минулого століття не відповідає оліґархічній системі України, до якої Тимошенко «власноручно» приклалася. А запровадити «новий курс» (New Deal) вона могла на посаді прем’єрміністра, але, мабуть, ще тоді не чула про нього. Її ж ґазова угода з Путіним була геть далеко від рузвельтського «нового курсу».

Та і післявоєнна Німеччина далека від ситуації у воюючій з Росією Україні. Майстриня «людинознавства» могла б до післявоєнної Німеччини прирівняти Східну Німеччину, яка залишалася окупованою совєтськими військами, до окупованої російським військом частини східної України, Криму. Але в такому разі, кандидатка на посаду президента втратила б прихильність Путіна, з яким у неї були такі «продуктивні» взаємини та «рятівні» ґазові угоди.

З’їзд Батьківщини дуже нагадував передвиборчі технолоґії США, правда, тут бракувало членів родини кандидатки, бо ж американці виводять на сцену дітей і внуків. Щоправда, власну родину Тимошенко замінила військовими службовцями, які, певно, переплутали право обирати з обов’язком стояти осторонь політичних видовищ. Чомусь нікому із учасників в уніформах не спало на думку, що кандидатка могла задокументувати свою прихильність до ЗСУ своїм візитом на лінію фронта і поцікавитись, чи хлопці не мерзнуть, чи не треба купити якогось теплого вбрання. Що вона зробила для ЗСУ, що вони в уніформах вилізли на сцену „театру” Батьківщини, залишиться таємницею, як і чим викликала появу вірша військовика на звеличення кандидатки. І патріарх Філарет тут був. Одним словом, як за сталінські часи, коли увесь народ, військо, а тут ще й віруючі за „вождя”!

Та у своєму захваті кандидаткою. Один з військовиків назвав пані Юлю „кіборґом” в українській політиці , а це вже можливо лише в сенсі колишніх блазнів при королях. Боротьба Ю.Тимошенко за владу при В.Ющенкові, її домовленості з Путіним та Януковичем, та спроби усунути Ющенка, ніяк не прирівняти до героїчної боротьби леґендарних кіборґів. Невже ж настільки були зазомбованими учасники з’їзду у військових уніформах, що образили пам’ять героїв, які полягли на місці бою?

А якщо йшлося про „берегиню” війська, то чому „майстриня людинознавства” не запросила на трибуну ні одну вдоду „кіборґів”, ні одного постраждалого захисника Вітчизни, не задокументувала свою опіку сиротами, пенсіонерами, батьками, які втратили своїх синів не тільки в Донецькому аеропорті, але й на фронті з Росією?

Зрештою, ніяк неуникнути запитання до трикратної кандидатки: А як це сталося і коли з неї зняли в РФ звинувачення у корупції ґазових оборудок? А може саме отим сумнозвісним ґазовим договором Тимошенко задовольнила претензії до неї „справедливого” російського судівництва, а мільйони українців цього й не помітили – заплатили і забули?

Клоунада з президентськими кандидатами в Україні набирає обертів. Другий рейтинґовий кандидат В. Зеленський, вже через кілька днів після рішення висунути свою кандидатуру, засвітився на сторінках ЗМІ: його заяви про те, який він „білий та пухнатий”, тобто, чистий від корупції, чесний і він також хоче стати президентом, бо він вміє не тільки інших висміяти, але й багатьох розсмішити. А це не легко в Україні, коли тут більше плачуть, аніж сміються. Зрештою, подумав, мабуть, Зеленський: „Якщо політики стають клоунами, то чому б не спробувати клоунові стати політиком”?

Та виявилося, що пан Зеленський розпочав свою виборчу кампанію брехнею. Спочтку оголосив, що він не має жодного біснесу в Росії, після цього появилася інформація:

Зеленський вибачився перед «Схемами» і прокоментував розслідування щодо його бізнесу в Росії. Після розслідування «Схем» Зеленський зрештою визнав, що має кінобізнес в Росії.”

Після цього послідувало:

У російської компанії, пов’язаної з українським шоуменом і кандидатом у президента України Володимиром Зеленським, знайшли документи, що підтверджують її фінансування у 2017 році з державного бюджету Росії на суму 35 мільйонів рублів.Про це повідомляє телеканал “Настоящее время”, спеціальний проект Радіо Свобода з участю “Голосу Америки”.

Звичайно, шоуменові близька професія клоуна, але різниця між політичними клоунами та традиційними артистами-клоунамі велика – справжні клоуни не брешуть, а якщо це трапляється, то тільки для того, щоб викликати сміх. Політичні ж клоуни брешуть, щоб людей обдурити і здобути їхню довіру, яку потім можна використати задля користі, задля збагачення себе і збіднення довірливих. Тому слід вважати і пам’ятати народну мудрість: Не все золото, що блищить! Та: Чесної брехні не буває! Той, хто обіцяє золоті гори – бреше!

Торонто, 23.1.19 р.

Опубліковано Блоги, Пряма мова.