Клюєв поведе Януковича на другий термін
Клюєв поведе Януковича на другий термін
18 вересня в кінозалі Верховної Ради політрада Партії регіонів здійснила ряд перестановок у вищому керівництві. Першим заступником голови Партії регіонів (Азарова) залишився Володимир Рибак, заступниками – Олександр Єфремов, Дмитро Шенцев, Леонід Кожара та Сергій Тігіпко. Від повноважень заступника голови звільнили Володимира Демидка – досвідченого донецького служаку, який, окрім доволі ретельним, але механічним виконанням поставлених завдань, нічим не вирізнявся. Натомість обрали заступником Бориса Колеснікова Він – особа однозначно яскравіша, епатажніша, якій і доведеться консолідувати на підтримку Януковича тих громадян, яким імпонує агресивна антиукраїнськість в стилі Колеснікова. А, отже, і відповідної риторики в ПР побільшає (на противагу офіційному курсові на євроінтеграцію, який не імпонує значному шматку електорату ПР.
А найголовніше рішення – призначення голови передвиборного штабу Віктора Януковича. Ним став секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв (автоматично – також і заступником голови Партії регіонів). В такому виборі Януковича можна було не сумніватися після того, як молодший з братів, Сергій Клюєв, дуже вчасно виявився власником одіозного «Межигір’я», тим самим формально захистивши Януковича від граду журналістських та громадсько-політичних стріл, мужньо викликавши вогонь на себе.
Хоча ці призначення ще має затвердити з’їзд партії, можна не сумніватися, що все так і буде. Похід Януковича на другий термін стає питанням національної безпеки та оборони (щоправда, не України, а Межигір’я). І боротьба буде серйозна, не така, як у третьому турі 2004 року, коли редути Януковича спішно покидали всі і вся, а командувати вцілілими фанатичними прихильниками у штабі не залишалося нікому іншому, окрім неврівноваженого і на всіх ображеного Тараса Чорновола.
А кого ж може запропонувати опозиція, як гідного опонента Клюєву – начальника власного виборчого штабу? Варто роздивлятися кожну офіційну опозиційну силу зокрема, тому що ймовірність появи єдиного штабу настільки ж низька, як і єдиного погодженого кандидата.
Найпростіша ситуація в «Батьківщині». Вічний керівник виборчого штабу,Олександр Турчинов, навряд чи дозволить позбавити себе такого звичного, міцно прирослого до біографії статусу. Яценюк продовжує грати роль публічного лідера (з успіхом провінційного актора, який намагається закріпитися на сцені національної опери, плутаючи її з опереткою). Тому він навряд чи стане претендувати на цю роль, а виключно готуватиметься до виконання ролі офіційного кандидата, якщо Юлію Тимошенко до поєдинку за Банкову так і не допустять. Інших яскравих претендентів в «Батьківщині» взагалі не проглядається, хоч, зрозуміло, їх там і можна було знайти. Проте, хто ж ризикне тягатися із самим Турчиновим, ставлячи автоматично хрест на подальшій політичній кар’єрі (принаймні, в рядах тієї ж «Батьківщини»)? Адже й так уся кампанія буде вестися із головним гаслом «Геть злочинну владу – Юлі волю!». А повторювання його на рівні мантри найкраще вдається самеТурчинову.
Все більш менш зрозуміло і з УДАРом. Там навряд чи хтось зможе посісти керівництво штабом Віталія Кличка, окрім його заступника, голови виконкому Віталія Ковальчука. Не те щоб ця людина демонструвала якісь визначні здібності (за майже одностайними висновками різноманітних учасників виборів-2012, його безглузда (?) поведінка та рішення штабу наприкінці кампанії коштували УДАРу кількох відсотків голосів та, відповідно, певної кількості мандатів у парламенті). Але Ковальчук поки що настільки ж тісно прив’язаний до Кличка, як Турчинов до Тимошенко, а тому несподіванок очікувати марно.
Хоча саме для УДАРу, якщо Віталій Кличко справді має йти на президентські вибори не тільки за олімпійським принципом («головне – участь, а не перемога»), йому було б варто пошукати кандидатуру дещо сильнішу. При тому, що у пошуках і ходити далеко не потрібно. Адже поруч, у фракції знаходиться Валентин Наливайченко. Він має досвід керівництва і в СБУ, і у подальшій громадській роботі. А крім того – багаторічний досвід дипломатичної роботи, який би дуже став у пригоді, якщо працювати над побудовою широкої громадсько-політичної коаліції на підтримку кандидатури Кличка. Ковальчук для цього відверто не надається і через брак відповідного досвіду, і через особисті риси характеру.
Немовби підозрюючи Наливайченка у можливому виконанні активної ролі в майбутніх виборах, народний депутат Михайло Герасимчук від фракції КПУ та його колеги Сергій Баландін та Олег Буковець звернулися до Генеральної прокуратури із вимогою почати кримінальне провадження щодо нього. Як їм стало відомо з Інтернету (!), Наливайченко, коли був виконуючим обов’язки голови СБУ, запросив посла США на випуск майбутніх працівників СБУ, які повинні були працювати у службі і за кордоном, і в Україні. Супроводжував посла США нібито представник ЦРУ, який гіпотетично міг сфотографувати всіх випускників. Маячня комуністів, яку сам Наливайченко коротко охарактеризував як «енкаведистську», тим не менше, не залишила байдужим першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна та його вірних підлеглих. У Головному слідчому управлінні ГПУ зареєстровано кримінальне провадження щодо розголошення державної таємниці колишнім головою СБУ. Зокрема, перевіряється інформація ще й про те, що Наливайченко виділив співробітникам ЦРУ кабінет на Володимирській в приміщенні СБУ і дав їм можливість ознайомитися з таємними документами. При цьому жоден з них допуску для такої роботи офіційно не отримував. Йде збір даних, допитуються інші співробітники СБУ, проводяться експертизи.
Звичайно, оскільки Валентин Наливайченко є народним депутатом, і притягнення його до кримінальної відповідальності без згоди парламенту неможливе, то отримання такої згоди через подібну маячню годі просто неймовірне. Але про всяк випадок спробувати облити багном одну з найсильніших фігур УДАРу напередодні старту президентських перегонів, за логікою комуністів та їхніх господарів з Банкової не завадить. Хоча шанси Наливайченка очолити виборчу кампанію УДАРу і так відсутні. Там він – нова особа, відповідно, для «старих» партійців, на зразок Ковальчука – чужий.
Якщо говорити про третю парламентську опозиційну силу, «Свободу», питання, хто очолить її виборчий штаб не таке вже й важливе. Зрозуміло, що хто б його не очолив, Олег Тягнибок не зможе ані стати єдиним узгодженим кандидатом на старті кампанії (чого він і не прагне), ані пройти в другий тур. Тут інтерес до самої кампанії обмежується намірами максимально пропагувати перед виборцями лідера та саму партію. А тому цю справу, очевидно, довірять давньому і довіреному керманичу виборів «Свободи», колишньому особистому помічнику Тягнибока, а тепер заступнику голови Верховної Ради Руслану Кошулинському. Який, можна не сумніватися, доволі вдало справиться як зі завданням максимального пропагуванню бренду, так і з тим, щоби ця справа не вийшла занадто коштовною для партії.
При цьому у «Свободі» як і в УДАРі можна було б підібрати і сильнішу кандидатуру. Це, безумовно, Олександр Сич, який вже давно зарекомендував себе не тільки як ідеолог та політик, але й досвідчений фахівець з ведення виборчих кампаній та, що головне – перемог. Але, незважаючи на свою доволі високу посаду в партії (заступник голови) та статус партійного ідеолога, все одно для середовища «старих» партійців він залишається, як і Наливайченко в УДАРі, «чужим». А, отже, виборча кампанія буде керована людьми давно знайомим та прогнозованими.
Глянувши на всю цю опозиційну «стару гвардію», не можна заперечити наявність у них виборчого досвіду. Але порівнюючи з Андрієм Клюєвим, не може не виникнути і сумнів, хто ж них міг би провести настільки сильну кампанію, щоб обіграти секретаря РНБО. Як не прикро це констатувати, але це хоч і бійці, але не тієї вагової категорії. Звичайно, лідери опозиції ще здатні зробити для українців якусь приємну несподіванку, запропонувавши для Клює ва гіднішого супротивника у боротьбі виборчих штабів. Однак видається, що очікувати такого чуда підстав немає. А тому, чи доведе Клюєв Януковича на другий термін – залежить тільки від усіх нас, українців. Від нашої громадської активності та особистого внеску в боротьбу з Партією регіонів, її антиукраїнською політикою та її керівником, теперішнім, тимчасовим президентом України.
Олекса Олич
