І по паркету наших заль ступати лаптю буде сковзько

31 жовтня 2000 року, четверта година пополудні. Скоро почне сутеніти. Головною алеєю Личаківського цвинтаря годі пройти. Здається всі жителі Львова вийшли на прибирання могил на передодні Свята. Вже повертаючись, приглядаюсь до численних груп екскурсантів. Це переважно учнівська молодь із Східної України. Із атмосферою передвечірнього Личакова дисонує “общепонятний язик”. Звідки їх стільки? Ага, канікули і залізничні квитки безкоштовні.

Один гід веде розповідь російською мовою. Другий звертається до своїх підопічних з Східної України: “Панове, панове, прошу звернути увагу…”.

ivasiukПідкреслена ввічливість, цікава інформація, незвично витончена архітектура пам’ятників і колоритний потік львів’ян на цвинтарі відбиваються захопленням і, навіть, частковою розгубленістю в юних очах. Проте, чергове “панове, панове” викликає у двох дівчат бісики в очах і невеликий смішок…

Без сумніву, ці туристи довго пам’ятатимуть передвечірній Личаківський цвинтар в розпалі осені, пам’ятники Великому Каменяру, Маркіяну Шашкевичу, Володимиру Івасюку й майже відновлений польський військовий меморіал Орлят. А перед тим у їх пам’яті закарбувалися вузькі бруковані вулиці Львова, старовинні будинки, церкви і костели, велична органна музика, елегантна перспектива відреставрованих проспектів. Будуть пам’ятати наше, як би хотілося сказати – європейське місто. Його історичний центр увійшов в список памяток архітектури ЮНЕСКО, кількість туристів з кожним роком зростатиме, а це доходи, нові робочі місця, гроші на благоустрій. Складено вже відповідні регіональні програми…

Так, Львів місто європейське за плануванням, архітектурою, музеями, культурними традиціями. Але хіба воно європейське за чистотою і порядком, за ставленням до історичних пам’яток?

Звичайно, за сучасних поступлень до міського бюджету Львову, ой як далеко в можливостях благоустрою до своїх європейських архітектурних братів – Відня і Кракова, але спочатку треба було би навести в місті елементарний порядок. А то є міський голова, є міська рада, є відповідальні чиновники всіх рангів, а виконувати обов’язки нема кому.

Кар’єра міського голови Василя Куйбіди розпочиналася багато- обіцяюче. Кандидат в депутати Верховної Ради, а потім в мери. Львова – інтелектуал, кандидат фізико-математичних наук, поет, непересічний громадський діяч і промовець. Тоді в 1994 році він імпонував виборцям, у тому числі і працівникам Фізико-механічного інституту НАН України. Голосував за нього і я. Від того часу пройшли роки і львів’яни, як виборці та платники податків, мають право вимагати виконання передвиборних програм, агітаційних обіцянок і, насамперед, щоденної роботи в місті.

Ситуація з виконанням на сьогодні далеко не однозначна. Гідне представлення Львова на міжнародному рівні безсумнівне. Але з буденною роботою справи гірші. Тому опустимося на “грішну львівську землю”.

Наприклад, на прекрасно відреставрований проспект Шевченка, який, на жаль, не оглянула під час свого візиту до Львова дружина Президента США п. Гілларі Клінтон. На проспект, де легковиками всіх марок і мастей забита не тільки бруківка, але і … хідники. Правда, задніми колесами вони стоять таки на дорозі. А от на вулиці Бандери власники автомобілів паркують їх на хідниках на кілька годин, на ніч чи назавжди, як той напіврозібраний “Запорожець”. А де ж платні стоянки як, наприклад, у Кракові? Немає місця. Неправда. Бо чомусь завжди знаходиться місце для “Добробутів”, “Цісарських кав”, торгівельних шатрів, палаток, лотків і тому подібного.

А на що звернуть увагу туристи на центральному бульварі Свободи – святая-святих міста? На пустки руїн двох давно розвалених будинків площі Міцкевича, обрамлені обрисами колишніх кімнат на стінах сусідніх будинків. На протоптані стежки-доріжки – йдуть, хто куди хоче – на газонах бульвару від пам’ятника Міцкевича до Оперного театру. На старезні ламані-переламані кущі бузку чи засохлі гілки дерев. І, мабуть, гості Львова будуть дуже здивовані цією занедбаністю на фоні по-європейськи елегантних будинків проспекту Шевченка. Таких контрастів немає навіть в містах на Сході України і газонами там не ходять.

На початку 1990-х років бульвар Свободи ще прикрашали декоративні металеві огорожі, що де-не-де збереглись на площах Львова. То ж справа за малим, повернути первісний вигляд бульварам і скверам міста, в якому не бракує висококваліфікованих митців-ковалів.

Кучма-Сенчу-КуйбідаЗначний обсяг ремонтно-оздоблювальних робіт виконали в районі Палацу залізничників (РОКС’у), де в минулому році пройшов саміт Президентів європейських країн. Сквер коло палацу підтримують поки що в більш-менш доброму стані. Але про парадно оздоблену вуличку від вулиці Городоцької до Палацу залізничників забули зовсім. Поруч з вибіленими стінами будинків і ефектними ліхтарями дико, інакше не скажеш, виглядають нестрижені засмічені газони, засохлі та обламані деревця, до яких після посадки так ніхто і не торкнувся. От і маємо ще одну “Потємкінскую дєрєвню”. На цей раз у Львові.

Вельмишановний пане міський голово! Ви бували у Парижі, коли добивались внесення Львова в список ЮНЕСКО. На велелюдних зібраннях львівян не раз декларували, що місто зробить все, щоб на належному рівні прийняти туристів з Європи. А поки що нам соромно перед невибагливими українськими туристами. Бували Ви також у Брюсселі на нараді мерів європейських міст, часто їздите до Польщі. Отже мусите знати, як виглядає європейське місто і який порядок підтримують у ньому. Але поїдьте ще в будь-яке невелике село в Німеччині і гляньте там на стрижені газони, акуратні деревця, кущі та декоративні огорожі.

Опубліковано Блоги.