Дипломатичний фронт боротьби за Крим
Йосиф Сірка
Завантажити дипломатів
Живемо в часі, коли найбільшою зброєю є інформація. Російські брехливі канали, які поширюють брехню про Україну, вже в декотрих країнах визнані брехунами, але в інформаційній війні вони перемагають над українською інформацією, якої є і мало і вона дуже неінтенсивна. Звичайно, що краще поширювати інформацію, коли є такі потужні засоби як телеканали, радіо, преса, фільми. Оскільки Україна не має навіть близько такого фінансового монстра як Газпром, то слід використовувати інші шляхи.
Ми звикли до того, що реаґуємо на російську брехню щойно тоді, коли вона вже облетіла світ, а можна було б це змінити. Зазвичай брехню російських технолоґів „продають” спочатку своїм громадянам та українцям, а потім вже „відправляють” у світ. Пригадаймо, як воно відбувалось з дезінформацією про Крим. Спочатку тут появлялися „зелені чоловічки”, потім заговорили про „самооборону” і раптом появилися озброєні солдати, які й змусили кримський парламент обрати досі маловідомого „голову уряду”, партія якого мала лише мінімальні відсотки на виборах до автономного парламенту. Щойно через рік президент РФ Путін „розкрив карти” перед світом – він давно планував і особисто контролював заплановану окупацію українського півострова.
Зараз ми вже знаємо, що це була окупація, але протягом року світові подавали брехливі російські ЗМІ та В.Путін, мовляв, це „споконвічна російська територія”, „Кримнаш”, а кульмінацією став „документальний” фільм „Крим. Повернення додому”. І нема що дивуватись, що багато хто у світі так і не зрозумів, чий, власне, Крим. Найкращим прикладом російської пропаґанди, щодо Криму, стали декотрі німецькі політики та колишній президент Франції Валері Жіскар Дестан.
Французький президент-пенсіонер ( Valery Giscard d’Estaing) проявив своє неуцтво, мовляв, Україна ніколи не завойовувала Крим, то й нема чого сумувати за ним, він навіть „порадив” федералізацію України. Де йому знати, що Росія „приєднувала” Крим до себе кілька разів, але щойно 1783 р. вдалося його „приєднання” до російської імперії, а після Першої світової війни та революційних років у жовтні 1921 р. була створена Автономна Кримська Республіка, яку чомусь „приєднали” до РСФСР, з якою Крим не межував.
Якщо б приглядатись до того, хто був „власником” колись тої, чи іншої території, то, гадаю, що на мапі світу число сьогоднішніх незалежних держав зменшилося б до пару десяток, бо колишні імперії знов би відновили своє панування.
Дивно, що старенький пенсіонер не пригадає, що тзв. Калінігардська область, Курильські острови, або навіть Ельзаські землі (зараз французькі) та багато інших територій, ще за молодості колишнього французького президента, належали цілковито іншим країнам! А коли вже пенсіонер-політик береться за поради федералізувати Україну, то мав би пригадати собі країну, якої він був президентом – Францію. Франція досі не федеративна, а могла такою стати, бо проблема алеманців у Alsace-Lorraine, чи La Corse (Корсика) навіть більш гостра ніж на Донбасі, чи в Криму.
Саме тут українські дипломати мають невичерпне поле для ширення правди про Україну, про її історичне минуле, в якому слід світові звернути увагу на те, що німецький історик Йоган-Хрістіан фон Енґель (Johann-Christian von Engel) видав Die Geschichte der Ukraine und der ukrainische Kosaken, wie auch der Königreiche Halitsch–Wladimir, у Halle ще 1796 р., тобто, історію України і українських козаків з портретами Б.Хмельницького та І.Мазепи.
Від 89-річного Ж. Дестана не можна вимагати, щоб почитав історію України, перед тим, як братися за судження про її територію, чи політичну систему. Зрештою, в такому віці вже й хвороба Альцгаймера дається взнаки, то й не можна не брати до уваги те, що це сказав такий-то, хоч він був і президентом, чи якимось іншим видатним діячем, чи політиком. Висловнювання та „поради” старого політика є свідченням того, що навіть на такого досвідченого політика може вплинути кремлівська пропаґанда, бо ж української, чи й російської історії він не знає.
Треба відверто визнати, що до подібних висловлювань, на жаль, схильні не тільки пенсіонери-політики, але й деякі молодші науковці, чи політики, які хочуть показатися „ориґінальними”, чи відважними, коли схвалюють порушення міжнародного права і порядку, або виявляють примирення з ним.
Можна з впевненістю сказати, що коли б українські дипломати у світі використовували ЗМІ, через статті, інтерв’ю, телевізійні виступи тих країн, в яких вони є представниками України, то ми б менше зустрічали таких порад, якими послуговується французький президент-пенсіонер, чи котрийсь із пенсіонерів німецьких політиків.
Світові слід роз’яснити, що українці протягом своєї старої історії ніколи не завойовували чужі території, щоб їх робити колоніями і зараз вони лише захищають те, що було вже визнане світом як їхнє. Незалежність і територіяльна цілісність України – одного з засновників ООН, залишається основною метою і української влади. Українці не вимагають приєднання до України Смоленської, Ростовської, Краснодарської та ін. територій, на яких споконвіку жили й живуть українці, але вимагають дотримання поваги до своєї сьогоднішньої території і незалежності.
Німецький історик Енґель вже понад 200 років тому знав, що українці великий європейський народ, а кремлівські керманичі та їхні прислужники ще й досі цього не знають. Можна висловити Путінові і його однодумцям співчуття в тому, що у своєму захопленні імперською розбудовою, вони не помічають різницю між європейськими українцями і азіятськими москалями. І саме азіятський підхід до розбудови московської імперії яскраво проявляється у безглуздому знищуванні інфраструктури на сході України, у зістрелювані цивільних літаків, у викраданні людей, у катуванні полонених, у нищенні шкіл, лікарень, житлових будинків, у порушенні мирної угоди і т.і..
Завданням українських дипломатів має стати те, щоб донести до світу істину, яку висловив український політичний діяч Дмитро Донцов, що ми хочемо: „Панувати не над кимось, а на своїй землі!”
30.3.15 р.
