ДО 95-річчя УРОДИН ВИЗНАЧНОГО ПІДПІЛЬНОГО ДІЯЧА УПА ЄВГЕНА ГУКА ПСЕВДО «ШЛЯХ»

гук

                  Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права. (В. Симоненко)

 

У нашій історії є багато трагічних сторінок, про які не дуже хочеться пригадувати, щоб не ятрити душевні рани, проте недарма існує вислів: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Одна з болячих сторінок в нашій історії є визвольні змагання під час яких Україна втрачає своїх найбільш жертвенних патріотів. Таке відбувалося в минулому, таке відбувається в наші дні.  Глибокою раною залягають в народі визвольні змагання 1940–1950-х рр. ОУН-УПА, воїни тих партизанських загонів намагалися не тільки захищати народ від всяких агресій різного шумовиння, але також  своєю боротьбою вони наближували час відновлення Української державности. В нашій статті варто пригадати з шаною мало відомих трьох братів Гуків з Іскані  Мирослава (1920 р. н.) і Богданом-Зеновієм (1922 р. н.) та  надзвичайно заслуженого хорунжого служби безпеки (СБ) ОУН-УПА, Євгена Гука, що користувався псевдами – “Рубікон”, “Шлях”-“Щипавка”. Євген-Йосафат Гук народився 1924 р. в родині Михайла і Зиновії у селі Іскані  біля місточка Дубецька на Перемищині, що зараз належить до Польщі. Батько був ревним священиком і активним громадським діячем, який приділяв належну увагу християнському і патріотичному вихованню молоді, а мати  була за освітою  вчителькою, священичі родинні корені якої походили з Гусятинщини. У сім’ї Євген зростав разом з старшими двома братами – всі три брати були виховувані в українському дусі. Село Іскань межувало з селом Нєнадовою, яка була заселена майже виключно польським населенням, яке неприхильно, а часто дуже вороже ставилося до українців, які на тому терені жили в меншості. Початкове навчання Євген закінчив під наглядом матері і  з 1936 р. навчався у Державній чоловічій гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі. У 1941 р. вступив до Юнацтва ОУН. У 1942–1944 рр. закінчив три семестри Лісових фахових курсів у Львові (під такою назвою тоді працював лісовий факультет Львівської політехніки, тепер це Національний лісотехнічний університет). З приходом більшовиків Богдан повертається додому. В цьому періоді польське реакційне підпілля на тому терені перепроваджували етнічно-деверсійні чистки, мордуючи українське населення. Для прикладу   з 2-3 березня 1945 року  відділ польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса (Józef Biss) на псевдо «Вацлав»  в Павликомі замордував 364 українців в тому около 60 дітей. На цьому терені діяв злочинний антиукраїнський загін також БХ, під командуванням ватажка Генрика Кісєля.
На тому терені також грасувала злочинна бойова група АК антиукраїнська на чолі якої стояв римо-католицький ксіондз Францішек Журавський, який стосував  вишукувані тортури на українських захоплених жертвах . Горіли села і в них лилася українська кров. Так що українці з  села Іскань, а в тому і о. Гук Михайло разом з своїми парохіянами всі були змушені ночами вартувати і коли наближалися польські банди вони вдаряки в різні гуко-звучні предмети  і тим алярмували місцеве населення, яке тікало в заросля і ліси перед нападниками.  Саме в тому періоді до Іскані повернулися сини о. Михайла Гука і всі три вступили вони до українського підпілля УПА, щоб захищати народ перед смертельною загрозою. Тодішня  польська так звана міліція впала до села Іскані і зразу арештувала о. Михайла Гука і запроторили його до Ряшівської в’язниці. В коротці дружину о. Михайла Гука і українських селян з Іскані та околиць було насильно переселено  на терен Радянської України в околиці місточка Долини на Львівщину. В цьому часі сини о. Михайла Гука переходять у лави українського збройного підпілля УПА. Мирослав (псевдо «Григор» і «Сірий») колишній студент Львівської політехніки (1942-1944) був окружним провідником Перемищини, а згодом діяв на Львівщині, де підступно був схоплений більшовиками і загинув. Молодший брат Богдан  (н.1922) знаний під псевдом «Скала»; – медичні студії розпочав в 1941 р. у Відні, згодом продовжував у Львові медичному інституті. Пізної осені 1944 р. відійшов впідпілля УПА, де організував санітарні курси з д-р. Юрієм Липою. З 1946 р.  був районний референт Служби здоров’я УЧХ в ІІ-ІІІ районах, а з осені 1946 р. працював недрейоновум референтом у Перемищині («Холодний яр»). З квітня 1947 р. виконував функцію окружного референта Служби здоров’я. В червні 1947 р.- курінний лікар в курені «Бурлаки» (В. Щегельського) Рейдував і в жовтні 1947 р. добрався до Західної Німеччини 1948-1950 рр продовжив медичні студії в Ерлянґені. 1952 р. перереїхав у США, де одружився з Марією Манацької також лікарем і  працював лікарем у США  Нью-Йорк, Арізона, Флорида. Крім професійної праці і виховання дітей написав ряд цінних спогадів і був членом товариства колишніх вояків УПА. Помер передчасно 12 липня 1981 р. у Флориді, похований на українському цвинтарі Йонкерс (штат Нью-Йорк) і незабаром перерла його дружина.
Євген йшов подібним шляхом свому житті. Він закінчив Перемиську українську чоловічу гімназію, після якої студіював агрономію у Львівській політехніці. Під кінець 1944 р. вступив в УПА прийняв псевдонім «Щипавка» і був направлений на помічника провідника ОУН ІІІ району в надрайоні “Холодний Яр” (Перемищина). Згодом, був він переведений на посаду канцеляриста у референтуру Служби безпеки ОУН І округи (Перемищина і Лемківщина) Західних окраїн українських земель (більш відомий, як Закерзонський край), якою керував референт СБ Іван Мандрик (“Летун”). У травні 1946 р. Євген Гук скерований на навчання у Підстаршинську школу ім. полк. “Коника” на Перемищині, яка була організована командуванням тактичного відтинку УПА “Лемко”. Там стрільця “Щипавку” зарахували у 3 рій 2 чоти. За результатами іспитів 30 червня курсантам присвоєно підстаршинські ступені УПА, видано посвідки про закінчення школи та відправлено у відділи УПА і мережу ОУН. Євген Гук був одним з найкращих випускників (льоката 8/110), тому за рекомендацією керівників школи командування Воєнної округи “Сян” надало йому ступінь старшого вістуна. Особливу роль у 1944—47 відігравали частини УПА  Посяння, Хомщини та Лемківщини на етнічно українських землях. З перешу грипа «Сян», а згодом Закерзонський краай: командиром-полковником М. Онишкевичем «Орестом» та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їхнім завданням було протистояти польським комуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій, а згодом її значно побільшив включаючи місцеві органи, летунську ескадру, самих війск спроваджено на цей терен поверх 20 тисяч вояків для боротьби проти українського підпілля і використовуючи ці сили до переведення акції «Вісла» 1947р.
Ситуація українського підпілля була надзвичайно складної. Євген “Щипавка” довідався про загибель свого зверхника “Летуна” і після закінчення школи тимчасово працював секретарем у свого брата, провідника І округи Мирослава Гука (“Григор”, “Код”). У січні 1947 р. новопризначений окружний референт Служби безпеки Іван Гарабач (“Старий”) нагадував окружному провідникові, щоб “Щипавка” повернувся до своєї праці в СБ.

2

Колиба санітарного пункту сотні “Ударник 4” в лісі між сс. Кописно–Конюша–Брилинці. Присів сотенний санітар Михайло Василик (“Кивай”); у колибі сидить Богдан Гук (“Скала”); стоїть – Євген Гук (“Щипавка”)

Пекло на землі була акція «Вісла» так для українського населення, які і впершу чергу була трагедією дла українського підпілля. Всі  дороги і стежки були густо обставлені польськин військом, спараліжоване було ціле Закерзоння. Навіть на підставі договорів були закриті кордони навкругу Польщі. Все таки  Богданові Гук вдалося дісти до Німечини, хотяй сотенний «Бурлака» попав в полон і був переданий з групою повстанців до Польщі і за рішенням псевдо суду був розстріляний 7-го квітня 1949 р. його місце поховання не відоме. Після акції “Вісла” (депортації всього українського населення 1947 р. з їх етнічних земель на т. зв. “Зємє одзискане” у західній і північній частині Польщі) більшість повстанців з території Закерзонського краю перейшли для продовження збройної боротьби в УРСР. У орієнтуванні управління 2-Н МДБ УРСР від 10 лютого 1948 р. йшлося, що до однієї з груп членів ОУН, які нелегально переходили радянсько-польський кордон біля Добромиля, Хирова, Устриків-Долішніх на Дрогобиччині, входили брати Євген і Мирослав Гуки та їхні зв’язкові “Рись”, “Олень” і “Степан”. Підпільниця Марія Савчин у спогадах “Тисяча доріг” згадувала, що у травні-червні 1948 р. зустрічала Мирослава і Євгена Гуків та Івана Гарабача у лісах на схід від райцентру Миколаєва на Львівщині, де вони, очевидно, провели зиму. Згодом М. Гук коли був підступно схоплений чекістами  на слідстві МДБ свідчив, що зимував з підпільником “Рубіконом”, не вказуючи його справжнього імені. Натомість стверджував, що долі брата Євгена не знає і що він у складі частин УПА відходив у рейд на Захід. Подільський крайовий провідник Василь Бей (“Гулий”, “Улас”), повертаючись з розширеної наради Проводу ОУН в лісах біля Миколаєва, забрав братів Гуків з собою. Прибувши у червні 1948 р. у терен біля сіл Пліхів і Краснопуща Бережанського р-ну, на зустрічі з організаційним референтом Ілярієм Сказінським (“Крига”, “СВУ”) та референтом СБ Іваном Жмурком (“Орест”, “С-100”) Чортківсько-Бережанської округи Євген Гук під псевдонімом “Шлях” і тоді отримав призначення очолити Бережанську надрайонну референтуру СБ ОУН.
Мирослав же був призначений окружним референтом пропаганди цієї округи. За іншими даними є інформація, що брати Гуки двокротно відвідували свою маму, яка жила в селі біля місточка Долина. Бережанський надрайон складався з 4 районів – Бережани, Золотники, Козова, Підгайці. У провід кожного з них входив референт служби безпеки, підпорядкований “Шляху”, тобто Явгенові Гукові і був зобов’язаний виконуваіи його розпорядження, інструкції та накази. Влітку 1949 р. Бережанський надрайон передано з Чортківської у Тернопільську округу, приєднавши до нього ще два райони – Залізці та Зборів. Останніми роками на Тернопільщині поширюється версія про те, що Євген Гук виступав під псевдонімом “Славко” брав участь в роботі Чортківського окружного техзвена, більш відомого під назвою Друкарня “ім. Ярослава Старуха” та загинув при її виявленні органами МДБ 8 травня 1951 р. на окраїні райцентру Товсте (тепер Заліщицький р-н Тернопільської обл.). Ця інформація не відповідає дійсності, адже організатори цієї друкарні, Ілярій Сказінський та Мирослав Гук, який часто перебував при техзвені, у свідченнях вказували, що у ній працювали Василь Вінтонів (“Богдан”, “Ясень”) і Степан Гишка (“Славко”) під керівництвом Василя Мельника (“Хмель”). Зокрема щодо “Славка” зазначали, що він у розпорядження керівника техзвена прибув у серпні 1949 р. з І. Сказінським і В. Беєм. Степан Гишка був уродженцем с. Устя-Зелене Монастириського р-ну, разом із сім’єю був виселений у Казахстан, звідки втік та вступив у лави збройного підпілля ОУН. Вжко уточнити факт на підставі якого МДБ змогли виявити друкарню, є декілька версій?! Євген Гук в тих складних умовах відомо діяв і  влітку 1949 р. він був відзначений третьою Срібною Зіркою за поранення, отримане в сутичці з ворогом. Про це повідомлялося в наказі Подільської воєнної округи УПА “Лисоня” 31 серпня 1949 р. Про отримане поранення він також писав у листі, орієнтовно 1949 р., брату Мирославу, про що той свідчив у протоколах допиту.
За добре поставлену роботу та якісне виконання обов’язків Головний командир УПА Василь Кук надав Є. Гукові старшинське звання хорунжого СБ з датою старшинства від 30 червня 1950 р. Мабуть, у цьому ж році “Шлях” призначений Тернопільським окружним референтом СБ ОУН. Таку посаду йому приписували радянські органи безпеки на основі свідчень захоплених повстанців. У наказі головного військового штабу УПА від 25 травня 1951 р. зазначалося, що повстанць “Шлях” відзначений Бронзовим Хрестом заслуги. Весною 1951 р. працівникам обласного управління МДБ, які вистежували членів українського підпілля на Тернопільщині, вдалося ввести на зв’язкову лінію ОУН своїх агентів Василя Том’яка (агентурний псевдонім “Карпенко”) та Володимира Труся (агентурний псевдонім “Гриць”). Виконуючи завдання МДБ, ці агенти у ніч на 1 травня при зустрічі з кур’єрською групою ОУН у Зубрецькому лісі колишнього Золотопотоцького р-ну відправили разом з поштою пакет із бомбою (за термінологією МДБ – “Сюрприз”, який замовляли в управлінні МДБ УРСР) на адресу Тернопільського окружного провідника Івана Комара (“Олесь”). Про спрацювання бомби працівникам МДБ стало відомо з перехопленого 30 червня 1951 р. листа “Мирона” (мабуть, Степан Федорів, співробітник організаційної референтури ОУН Подільського краю) до провідника Подільського краю В. Бея (“Улас”). У ньому повідомлялося, що внаслідок вибуху бомби є жертви. Також “Мирон” у листі запропонував терміново перевірити зв’язкову лінію з метою вичислити радянських агентів, однак результати перевірки на цей час невідомі. Згодом, Іван Телюк (“Шпак”) на слідстві розповів, що у травні 1951 р. при перевірці пакету з документами від вибуху загинуло 3 повстанців, серед них – Тернопільський окружний референт СБ “Шлях”.У списку полеглих та заарештованих провідників Подільського краю, датованому 1951 р. зазначається, що Євген Гук (“Шлях”) загинув 11 травня 1951 р. від вибуху міни-бомби при перевірці пошти.
У документі чітко вказано, що “Шлях” – це Євген Гук, а також наведені біографічні відомості, які не залишають сумнівів у цьому. Близька до родини Гуків підпільниця Ірина Тимочко-Камінська (“Христя”надрейонна) у спогадах про долю Євгена Гука писала, що той загинув “у 1952 р. десь на Бережанщині” і тоді мав псевдо “Рубікон”. Цю саму інформацію про загибель Євгена Гука – “Рубікона” на Бережанщині ймовірно у 1952 р. подав на підставі відомостей від родини о. Богдан Прах у дослідженні про священиків Перемиської єпархії. Головний командир УПА Василь Кук, оцінюючи діяльність хорунжого СБ “Шляха” на Тернопільщині, у наказі від 20 червня 1952 р. відзначив його Срібним Хрестом бойової заслуги ІІ класу, посмертно. Використано до статті матеряли і публіказії УПА, а також використано праці дослідників Володимира Мороза та Богдана Гука., які люб’язно надали для використання документи і матеріали та цінні зауваги. Ця стаття спрямована в напрямку, щоб вшанувати родину Гуків і навіть їхня близька родичка Леся Гагдукевич, студентка фармації, полягла геройською смертю 1947 р. у підпільним шпиталику в лісі коло Перемишля. На завршення слід підкреслити, що авторові статті було приємно запізнатися із збіркою світлин “Лікарі УПА”, виданої Всеукраїнським об’єднанням “Свобода” до 100-річчя Українського лікарського товариства. У презентацію підготовили голова ЛОО ВО “Свобода” Ірина Сех, науковий консультант видання Ярослав Сватко, упорядниками були; Зеновія Служинська, голова лікарської комісії Наукового товариства ім.. Т. Шевченка, та Аретій Кравець, дійсний член Українського лікарського товариства у Львові. Збірка містить 16 унікальних світлин лікарів, які працювали в медично-санітарній службі УПА, рятували хворих і поранених, надавали допомогу в шпиталях-криївках та на полі бою. До кожної листівки впорядники підготували текст із розповіддю про героя, зокрема, про Модеста Ріпецького, Богдана Крука, Богдана Гука, Ольгу Сліпу, Петра Скобельського, Катерину Зарицку, Юрія Липу, Самуеля Ноймана. По-різному закінчили вони свій шлях: хтось перейшов на Захід, хтось відбував терміни в концтаборах, а хтось загинув на полі бою. Щоб віддати належну шану подвигу українських медиків, “Свобода” вирішила видати  вище згадану збірку “Лікарі УПА”.  Сучасне українське покоління прагне, щоб про подвиг  українських  воїнів, які боролися в лавах УПА, дізналося якомога більше людей. Це видання повинне бути адресоване передусім молоді, яка мусить знати свою історію та пишатися своїми героями. Гадаю, що корисно не тільки отримати інформацію про життєвий шлях героя, а й побачити його на світлині. Збірку світлин “Лікарі УПА” “Свобода” передасть до бібліотек, музеїв та шкіл в усіх областях України так як і щорічні календарі, які присвячені історії УПА, які видає літіпис УПА. Цінні статті і збірки про “Петро Федун-Полтава”, “Степан Ленкавський – творець Декалога українських націоналістів” та “Карпатська Україна”. “Українські січові стрільці”, “Засновники ОУН” повинні стати літературою читацької авдиторії в році Степана Бандери.

                                                                                                                                                Ярослав Стех

 

Опубліковано Блоги.