До 100-річчя від дня народження літерaтурознавця Проф. Григорія Жученкa пс. Яр Славутича

 

123

Сталь гартується в огні, а людина в труді…

На слугування Україні

Своє життя, свої думки,

 Душі буяння, гнів  палкий –

 Усе віддати ми повинні…

Саме такі слова належать українському емігрантському поетові Ярові Сласвутичу (псевдонім  Григорія Жученка), столітній ювілей якого ми в січні відзначали. Він же – автор 10 поетичних збірок, куди увійшло понад 700 віршів і більше 250 сонетів, та кілька підручників з української мови для англомовних студентів, це доктор славістики, професор  Альбертського університету з 1960 р., відомий перекладач літературознавець та мовознавець, громадький діяч і визначний дослідник історії українців в Канаді. Охопити і осмислити науково літературну, громадську та педагогічну працю Яра Славутича треба признати, що душею, пам’яттю, вірою й вірністю був він завжди нероздільний з рідною йому Україною. Вчений міг годинами у захвиті розказувати про цей чудовий рідний край, про красу природи, мальовнич поля і ліси, про старовинну в тому про приголомшуючі і неповторну трипільську культуру. Не знайти слів, за допомогою яких можна б було висловити всю глибину його розповідей, якими він кольорами геніяльно розмальовував нашу землю і народ. Григорій Жученко народився 11 січня 1918 р у давньому (заснованому ще в XVII столітті) козацькому зимівнику, згодом – родовому хуторі Жученків, що поблизу села Благодатного (північна Херсонщина- тепер Кіровоградська область). Цій незвичайній людині довелося  пережити незвиклі пригоди, в яких доволі багато життєвих контрастів  добра і зла. Цей нащадок козацького роду, жив в давному осередкові козацької твердині, яка на жаль  не встоявся перед новітньою варварсьжкою навалою большевицького наступу від днів народженя Григорія. Слід підкреслити, що Григорій Жученко походить з старовинного шляхетського українського роду, який  дав Україні не одного визначного діяча. Його представники роду були сподвижниками Я. Остряниці, Б. Хмельницького, І. Мазепи. В сім’ї свято зберігались українські традиції, на яких з ранніх років хлопець  виховувався під впливом вогненного шевченкового слова, музики дніпрових порогів, під впливом свого діда великого українського патріота. Григорій в 1925-1927 рр. вчився у початковій школі села Благодатне. В 30-ті роки закінчив Запорізький педінститут. Ще молодим юнаком, а згодом вже й студентом Яр Славутич зустрічався у Дніпропетровську з Дмитром Яворницьким та іншими тодішніми українськими діячами. На початку 30-х років більшовики розкуркулили сім’ю Жиченків, вигнали їх з хати, зате що відмовилися вступати в колгоспне ярмо. Молодого Григорія разом з батьками заарештували і відправили на заслання. Вже на самому початкові Григорії з кількома друзями утік з транспорту і довго переховувся, жив під зміненим прізвищем. Під час війни опинився в Чернигівський Січі – бойовій частині, яка боронила Україну як від німецького фашизму, так і від більшовицької влади. В 1941 року, під німецькою займанщиною, молодий вояк Григорій разом з іншими військовиками зорганізували  в лісах північної України Чернигівську Січ, яка ставила собі за мету оберігати місцеве населення від німецьких контигентів грабунків, рятувати українську молодь, наловлену німцями та поліцаями для рабської тяжкої праці в Німеччині.
Крім того, ця Січ як армія Самостійної Української Держави — СУД ставила перед собою значно амбітніші завдання. Керівництво СУД, а в тому і Григорій, як сотенний  в 1943 р. не тільки обороняли українське населення від агресії, але керівництво СУД нав’язало контакти з ОУН з такими діячами, як Оленою Телігою, Олегом Ольжичем та іншими і разом з ними обговорювано стратегію боротьби за волю народу в нових умовах. За сприянням О. Теліги в цьому ж 1943 році Григорій Жученко вперше виступив у пресі під псевдонімом Яр Славутич. Стаття була заміщена в часописі «Нова Україна», де також було надруковано кілька його віршів із циклу «Запорожці». З того часу Жученко друкувався лише під цим іменем Яр Славутич, що незабаром стало його легальним прізвищем. До ранніх творів Яра Славутича належить поема ,,Жар-птиця’’, яка стала його поетичною візиткою. Цей твір із дитячих фантазій написав він 1938 році під впливом казок і пісень, які розказувала і співала йому мати. Про народження цього прекрасного твору широко говорив з нагоди 50-річчя Яра Славутича  Микола Щербак. Він сказав; ‘’Ця прекрасна поема переповнена родинним теплом, материнськими пестощами, легендами про щастя, яке заховане “в далекім краї, в царстві золотому”, “у недоступній людям далині”. Межі між тим феєричним світом і реальністю стираються, і ліричний герой сам прилучається до казкових подій. Оскільки щастя людське замкнене в “скринях кам’яних”, під “золотим ключем” від цього переказу володіє міфічна жар-птиця, яку слід її обов’язково треба вполювати’’. Справді цей сюжет приваблює свідомою своєї високої місії темою, що перегукується з подвижницькими діяннями фольклорних борців проти зла і темряви. Вже тоді Григорій мріяв здобути недосяжне щастя і прямував до справедливості в людському житті. Серед багатих фольклорних образів у творі насамперед виділяється у нього жар-птиця. Загальновідомо, що за міфологічними уявленнями слов’ян це втілення вогню, символ багатства і твердості. Блиск кольору золота панує в “тридесятому” царстві, де мешкає цей дивовижний чар-птах, тому подібне забарвлення мають і пов’язані з ним атрибути (золоте перо, золотий ключ, золота клітка тощо).
Яр Славутич  цей образ переосмислив і він сприймається за казковим сюжетом, а при тому збагачує уявно текст і літературну мрію поета. Попросту ніжна душа Яра Славутича охоплювала у своїх творах романтичну тематику від легенд до історії України. Він писав про козаччину, Запорозьку Січ, козацькі походи та озброював все це ядром і духом Шевченківської творчості. Велика втрата, що багато ранніх віршів Славутича  більшовики знистили  підчас колективізації і голодомору в 1932 року. Та з тим роком закінчилося дитинство і почалася життєва тулачка Яра Славутича. В своїх творах він дуже часто згадує своє  безтурботне дитиство і згодом понурі злочинні дії коминістів, які арештували, розстрілювали та штучним голодомором зничували мільйони невинних людей, руйнували унікаьні старовинні культурні та релігійні цінності в Україні, і запроваджували дику систему тортур, а також зниважливо ставилися до старців, жінок і малих дітей. Тільки  заради того, щоб панувати  над світом і таким чином  світ втягнути у цю саму безодню  нечуваних поневірянь, які в наш час В. Путін – призедент РФ  стосує подібні звірстава на Сході України. Як на іронію, коли по вулицях міліони лежали померлих від голодомору і руйновано весь доробок народу, тоді чекісти їздили на українській землі і співали хвалебні пісні: «Жыть стало лутше, жыть стало веселей». Та в тому часі російська поетеса Лебедєва-Кумача, написала пісню: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышет человек». Яр Славутич цього гидкого ценізму не міг здержати. Він  був пруродною душею українського патріотизму і намагався нав’язати контакти із загонами УПА до боротьби так з німецькими нацистами, як із комуністичними варварами. Обох колабораціоністів, що ганьбою і ненавистю вписалися у його свідомість прямо ненавидів і все дальше подавався на  захід. З наближенням фронту 1944 року Яр Славутич пробрався аж до Берліну, а після війни жив у баварському місті Авґсбурзі, де у відновленому Українському Вільному Університеті доповнював освіту, як вільний слухач. Під час війни працював у редакціях часописів “Заграва”, “Арка”, виконував обов’язки секретаря управи Мистецького Українського руху.
В 1945 року він залишає  палаючий Берлін і забрав перші свої поетичні твори із них в недовзі видає  свою першу поетичну збірку «Співає колос». Опинившись у вільному світі, Яр Славутич, попри всі негаразди-необлаштованості починає з наростаючою інтенсивністю вести боротьбу проти колоніального уярмлення України московською необільшовицькою імперією, раз і назавжди обравши за основу зброю в тій боротьбі слово правди, яке незмінно прагне донести до небайдужих людей. Від того часу його життя пов’язане з Американським континентом, одиннадцять років він прожив у США, потім оселився у Канаді. В коротці Яр. Славутич отримав два наукові ступені зі славістики у Пенсильванському університеті – магістра і доктора філософії. Незабаром його запросила Американська військова школа мов у Монтереї, Каліфорнія, навчати американських воїнів української мови. То саме був час, коли між Радянським Союзом і Заходом могло дійти до гарячої війни. Тоді були потрібні перекладачі і знавці української мови в рядах американської армії. Після п’ятирічного викладання мови у Монтереї, 1960 року д-р Яр Славутич переїхав до Канади на посаду професора Альбертського університету в Едмонтоні, де викладав українську мову й літературу аж до виходу на пенсію. До цього він був доволі відомий як знакомитий поет  з сильним характером, який  успадкував від славних предків,  кипучу тверду і діяльну натуру, яка допомогла йому вижити негоди  і досягти вершин у науковому світі. Яр Славутич – автор багатьох поетичних збірок, перекладач, літературо-педагогічних творів,  мовознавець, автор кількох англомовних підручників з української мови. Ось деякі популярні його збірки: «Співає колос» (1945, 1994), «Гомін віків» (1946), «Правдоносці» (1948), «Спрага» (1950), «Оаза» (1960), «Маєстат» (1962, 1994), «Завойовники прерій» (1968), «Мудрощі мандрів» (1972), «Живі смолоскипи» (1983, 1992), «Шаблі тополь» (1992), «Слово про Запорозьку Січ» (1991), «Соловецький в’язень» (1992), «Трофеї. 1938–1963» (1963); поеми; «Донька без імені» (1952), «Моя доба» (1993); книжки; «Модерна українська поезія» (1950), «Розстріляна муза» (1955), «Іван Франко і Росія» (1959), «Велич Шевченка» (1961), «Шевченкова поетика» (1964), «Українська література в Канаді» (1992), підручники  та вибрані  твори; «Шаблі тополь» (1992),  «Твори в двох томах» (1994) і найповніше видання — «Твори, томи І — V», котре видало видавництво «Дніпро»  до 80-річчя письменника. А ще окремими виданнями вийшли в Україні: перший мартиролог українських діячів культури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, — «Розстріляна муза» («Либідь», 1993) та  «Меч і перо» («Дніпро», 1992) і ін.
Додаймо, що його книга “Розстріляна муза” – реєстр репресованих українських письменників – перекладена англійською мовою, витримала кілька перевидань. Понадто його поетичний твір ,,Херсонських сонет’’,  багатий на образність, написані надзвичайно доброю мовою і такі твори  спиймаються читачами, як зразки справжнього поетичного мистецтва. На увагу заслуговують твори; ,,Соловецький в’язень’’, ‘’Серед брязкоту зброї’’, поему  «Моя доба», в якій з оптимізмом передав свою віру у сподівану волю  в сяйві Тризуба – писав  він, – настане лад в народі.  Цей дух оптимізму передає поет також у  збірці поезій ,,Гомін віків’’, 1940-1945, Авзбурґ ,,Золота брама  колаборант’’ та вряді інших творах. Особливою мовою і духом відзначається чудовий вірш ,,Маєстат булави’’, зразково патріотичний вірш ,,Гомін віків’’, або ,,Маєстат’’ написаний з гарячим серцем, майстерно і талановито та інша творча спюадщина письжменника заслуговиє на загальну шану. Відомий літературний критик Володимир Жила писав; ‘’На долю Яра Славутича випали трудні роки в житті. У дитинстві були вони соняшними, згодом стали жорстокими, за те багатими, з яких поет зумів винести життєві враження, передати їх у поезії та  прийти до своїх, лише йому притаманних висновків. Його наприклад балада ,,Троє’’ цінна не лише формою, поетичним висновком, а й насамперед своїм змістом. Цей справжний мистець слова, постійно шукав нових поетичних засобів, ключів  до всебічного розкриття безмежного світу, в якому розкривав багатогранність.’’ Також свого часу Богдан Рубчук писав про Яра Славутича, це ,,людина дії – людина чину – поет. У його творчості  домінує дбайлива поетична форма, велике багацтво тем і напруижена й витончена філософська думка. З усього видно, що він має своє обличчя, думає по-своєму і творить  на свій лад. Його віддзеркалення світу, його відчування наскрізь оргінально унікальне.’’ Понадто курси в Альбертському університеті в Едмонтоні Славутича користувались незмінним успіхом і не тільки серед українців. Він автор англомовних підручників з української мови«Conversational Ukrainian» (1959), «Ukrainian for Beginners» (1962), «Standard Ukrainian Grammar» (1987) та цілу низку інших навчальних матеріялів, з літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху ,,Північне Сяйво’’ 1948 року і разом з він виховав серед чужинців цілу плеяду прихильників до українства. Був це своєрідний Апостол українства про якого дуже прихильно висловився І. Кейван, коли вручав Ярові Славутичу портрет  Шевченка з нагоди 25-річчя його творчости Кейван сказав ,, Славутич, це наша у діаспорі гордість, яка займає передове місце серед вчених українознавства’’. (‘’Українські вісті’’ Едмонтон 12 березня 1964). В розмірах статті важко перерахувати усі твори і заслиги вченого. Крім того, Славутич був членом пртовідних украсїнських організацій, редактором, бібліографом, перекладачем, видавцем та громадським діячем. На його чудові твори писали музику: Григорій Китастий, Микола Фоменко, Сергій Яременко та Роман Бородієвич.Тому не дивно, що за такі великі досягнення д-р Славутич отримував не мало нагород: Першу і другу премії від Фонду Івана Франка в Чикаго, золоту Шевченківську медаль від Конгресу Українців у діяспорі, звання поета-лавреата в Канаді, державний Орден від уряду України «За Заслуги» та «Почесну Грамоту» від Національної Академії Педагогічних Наук України (2008).
Отже, переглядаючи колосальний доробок нашого ювілята, можна сказати, що він охоплює  за обсягом, понад 700 віршів, розмаїтих жанрово і тематично. Більше 250 сонетів, 10 поетичних збірок. Ряд поезій автора покладений херсонською композиторкою Л.Тороповою на музику “Осіння елегія”, “Моє серце в херсонських степах”, “Пам’ять матері”. Рідному краю присвятив чимало поетичних шедеврів: “Херсонські сонети”, “Колос колосу співає”, “Земля парує” та ін.Завершуючи цю загальну розповідь про Яра Славутича, можна цю знамениту постать зрівняти  до Франкового Мойсея, де сказано: «Все, що мав у  житті, він віддав для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї». Помер Яр Славутич на 93-у році життя в Едмонтоні 04 липня 2011 р., похований на цвинтарі св. Михаїла. У поемі ,,Моя доба’’ (1993) підсумовиюче прожите і зроблине, він там замістив таку епіграфію на свою надгробну плиту. ,,Славутич Яр, вихованик і поет, Лежить отут, похований в Канаді, а рвінний дух, не знаючи  тенет, Воює далі. Не кінець браваді…

Ярослав Стех

 

 

 

Опубліковано Блоги.