Чергова дезiнформація про Україну у “Форен Полісі”

Lozynskyj_Askold_01_02У черговому числі журналу “Форен Полісі” появилася стаття (три антиукраїнські статті за останніх три числа), цим разом про одну синагогу у Львові знищену в час другої світової війни німцями. У статті описано в основному злочини німців, але з доповненням, що українці і ОУН допомагали, але сьогодні не признають своєї вини та прославляють тих українців як Бандера, Шухевич та ОУН які німцям допомагали. Я направив приватного електронного листа до автора, не розголошуючи моєї відповіді йому в англомовних мережах, щоби не давати вражіння, що я намагаюся його компрометувати. Тут подаю текст мого листа в українському перекладі:

4 грудня 2016р.

Шановний пан Улам,

Я прочитав вашу статтю. У той час як ваша розповідь та предмет були цікаві, я збентежений вашим, здається безкорисним, зневажанням українців і, зокрема, Організації Українських Націоналістів (ОУН) і Української Повстанської армії (УПА), останньої в рамках абсолютно жодного відношення до Львівського контексту.


Я хотів би представити вам, що сьогодні Україна є притулком для єврейської громади з усього світу. Нещодавнє ушанування Україною трагедії Бабиного Яру на найвищому рівні є блискучим прикладом. Відверто кажучи, і президент, і прем’єр-міністр України — єврейського походження. Проте, зближення, як видається, по суті є одностороннім,так як Ізраїль не підтримує Україну в ООН, відмовляється продавати зброю Україні, і навіть не в змозі визнати Голодомор, український голод 1932-33рр., геноцидом. Відмова Ізраїлю визнати Голодомор тим більше спантеличує не тільки тому, що багато країн вже зробили це, але і тому, що Рафаель Лемкін, єврейський польський юрист, який ввів термін розроблений Конвенцію ООН про геноцид, саме мав український Голодомор на увазі. Насправді, мова Конвенції передбачає геноциди в мирний час так само як і під час війни.

Прочитавши ваші деякі попередні публікації, я знаю, що ви син добре відомого історика і спеціаліста по СРСР, Адама Улама, чиє коріння було польське та єврейське і котрий народився у Львові. Мій особистий інтерес щодо Львова походить від моєї матері, котра навчалася там в підлітковому віці, а також мимовільного перебування мого батька в цьому місті. Мій батько був адвокатом, який підтримував і працював на людські та національні права пригніченого, корінного населення України. В результаті, він став політичним в’язнем, спочатку заарештований поляками, а потім– у вересні 1941 року– був схоплений нацистами і поміщений у в’язницю на Лонського, де він перебував протягом декількох місяців, за проголошення незалежності України разом з двома братами Степана Бандери, провідника ОУН . Потім його перевели в Освенцим в квітні 1942 року, де він був інтернований до січня 1945 року. Обидва брата Бандери були вбиті в Освенцімі польськими капо. Мій батько був переведений з Освенцима, після його закриття, в інші табори, де він залишався до травня 1945 року, звідки був звільнений американцями з вагою менше 100 фунтів. Мій батько був членом ОУН. У цьому і моє зацікавлення.

Ми можемо погодитися, що українсько-польські та українсько-єврейські відносини були напруженими в 1941 році. З української точки зору, прості демографічні цифри Львова, які Ви наводите, є достатньою для цього причиною. Адже Львів був і є українським містом. Проте, як це характерно в колоніальній історії, корінне населення витісняється представниками колоніального центру. В результаті корінні українці становили тільки 15% населення, поляки більше половини, і більш ніж третину євреї. Поляки були ворожі колонізатори. Євреї в той час, як жителі з довгою історією, дуже часто співпрацювали з діючою владою, тобто з колонізаторами.

Коли Совєти прийшли до Львова в 1939 році багато євреїв приєдналися до їх радянської адміністрації, яка виявилася жорстокою. Зокрема, коли Совєти зрозуміли, що німці нападуть, вони при втечі реалізував політику випаленої землі, по суті, вбиваючи всіх в своїх в’язницях. Тортури і вбивства дуже часто проводилися їхніми поплічниками які виявилися місцевими євреями. Це не викривальна заява. Це просто від-ображає реалії воєнного часу. Ви самі посилаєтесь на вбивство коло 1600 людей за останні дні червня 1941 року.

Населення Львова, зокрема, поляки і українці, бачили вторгнення німців як момент можливості, особливо після тих радянських звірств. Те, що сталося у Львові в перші дні липня 1941 року, не було погромом, як це визначено Раульом Хілбергом, можливо, найвидатнішим єврейським істориком з цього питання в його книзі “Знищення європейських євреїв”. Це була компенсація за шкоду та покарання, у якому брало участь місцеве населення, яке я нагадую вам, в основному складалося з поляків. Об’єктами дії натовпу були ті хто співпрацював з Совєтами, тому, в переважній більшості випадків, ними довелося бути євреям. Курт Левін, якого ви згадуєте у своїй статті, був також радянським співробітником . Він був “апаратчиком”Совєтів за своїм власним признанням, хоча він залишався увічливим до українців. Узгоджені зусилля проти євреїв згодом були очолені самими нацистами, які зробили фактичні вбивства, але використовували місцеву міліцію, яка, за характером нацистської окупації, була сама по примусу. Ця змушена міліція, що складалася з поляків і українців, а також єврейських лідерів, використовувалася нацистами для різних цілей.

Я розумію, що мета вашої статті в тому, щоб зосередити увагу на відродження єврейської громади у Львові, але ви зробили дуже конкретне звинувачування щодо українців і ОУН за скрутне становище євреїв у Львові в той час. Це звинувачення, на жаль, не оправдане і не допомагає в зціленні старих ран і сприянні сьогоднішньому зростанню рівня українсько-єврейської дружби, незважаючи на століття ворожості.

Протягом довгого часу, Совєти грали важливу роль в розпалюванні ненависті між українцями і євреями. Це було в відповідності до постулату римської епохи : “розділяй і володарюй”. Українці і євреї скріпилися в радянські часи після Сталіна, особливо в кінці 1960-х років, в 1970-х і 1980-х років у ГУЛАГу. Під час Революції гідності в 2013-2014 роках, єврейська громада в Україні стояла пліч-о-пліч з українцями, які боролися за свободу і гідність всіх своїх співвітчизників. Це партнерство яке Москва не може дозволити. Ця роль в розпалюванні етнічної ворожнечі в даний час передбачається Росією.

Я впевнений, що ви знаєте, що Совєти створили спеціальну комісію після Другої світової війни, щоб вивчити події у Львові і в Західній Україні в період нацизму. Совєти були також дуже активні в Нюрнберзі. Проте, жодному з членів ОУН не були коли-небудь пред’явлені звинувачення в якихось злочинах цією совєтською комісією або в більш ніж в одному мільйоні сторінок свідчень, розслідувань і документів, які були частиною записів Нюрнберга.

Совєти зручно “відкрили” українську співучасть у Голокості на початку 1970-х років, коли було необхідно, щоб посіяти ворожнечу між двома народами. На жаль, деякі активісти Голокосту були готові прийняти за доцільне радянські звинувачення і докази для того, щоб зберегти пам’ять про Голокост живою. Молоде покоління євреїв рухалося далі. Необхідні були нові звинувачення і докази.

Професор Химка з Альберти (до якого ви звертаєтеся) також мав прозріння в цьому відношенні. Як західному вченому (марксистського переконання), йому дозволили безпрецедентний доступ до радянських архівів за радянських часів, і було дозволено їздити в ті місця, де інші не могли. “quid pro quo” – зневажання українського націоналізму та руху за незалежність. Існує безліч матеріалів, які Совєти почали видавати в 1970-х роках по цій темі. Химка був, звичайно, готовий одержувач і постачальник радянської дезінформації проти українського визвольного руху. Щодо Холокосту, Химка серйозно поставився щойно тоді, як після 2000 року він отримав гроші на роботу по Холокосту. Його “прозріння” були по суті куплені. Він почав просто сипати звинуваченнями, але докази були менш переконливими. Я підозрюю, що навіть у нього були сумніви з приводу радянських доказів. Таким чином, він воскресив свідчення і фотографії з 1940-х років при цьому ігноруючи серйозних істориків, таких як Хілбергна який мав сумніви, щодо цих свідчень і фотографій, як доповнюю чий додаток до деяких документів. Свідчення були з явним нахилом до переказу чужих слів, фотографії не були ідентифіковані або пов’язані будь-яким ланцюжком власності, документи не тільки не були перевірені судовохімічною експертизою, а також містили кричущі контекстні неточності. Які серйозні докази!?. Це компромат, чистий і простий.

До речі, Юрій Шухевич, який заперечує Ваші теорії і якого ви відхилили як дещо екстремістського, є не тільки сином свого легендарного батька, але радянським політичним в’язнем, який провів 31 рік в радянському ГУЛАГу і 9 років у вигнанні. Я не знаю жодного більш довгострокового радянського політичного в’язня. Нельсон Мандела з Південної Африки, для порівняння, 27 років провів у в’язниці. Шухевич осліп в результаті його довголітнього переслідування. Він та інші бувші політичні в’язні є душею українського народу.

Ви можете, звичайно, не брати до уваги цей лист, оскільки, по українському питанню та бездоганності ОУН я упереджений: як українець, як син члена ОУН і в’язня в Освенцимі. Я підозрюю, що у вас є свої упередження також. Також їх має Юрій Шухевич. Проте, я сподіваюся, що ми можемо вийти за рамки цих пристрастей, оцінити докази для себе і розглянути питання більш добре та працювати в напрямку зміцнення позитивних українсько-єврейських відносин.

З повагою,

Аскольд Лозинський

Опубліковано Блоги.