21 липня 2021 року Президент США Джо Байден і Канцлер Німеччини Ангела Меркель опублікували Спільну заяву США та Німеччини про підтримку України, європейську енергетичну безпеку та наші кліматичні цілі, у якій підкреслили домовленості, досягнуті між двома лідерами, щоб США відкликали свою опозицію щодо завершення газопроводу «Північний потік-2».
На той час обґрунтуванням було те, що завершення газопроводу «Північний потік-2» було неминучим, а зняття санкцій США, які блокували цей дуже суперечливий кремлівський проект, не тільки значно покращить відносини між США та Німеччиною, але й розморозить холодні відносини між США і Росією.
Отримавши таку вигідну поступку від Заходу в той час, коли Росія ще окуповує Крим та частини східної України, а також частини Грузії, неініційований спостерігач (не знайомий з викривленою ментальністю Кремля, який вважає такі поступки ознаками слабкості, які є готовими для подальшої експлуатації) зрозуміло припустив би, що Кремль буде найкраще поводитися (принаймні на деякий час), якщо навіть і не зробить хоча б для вигляду поступки, щоб продемонструвати якусь форму взаємності у своїх міжнародних відносинах із Заходом.
Ця одностороння спроба зближення з боку Заходу бентежно нагадує спроби Заходу заспокоїти іншого войовничого диктатора 30 вересня 1938 року, коли Прем’єр-міністр Сполученого Королівства Невілл Чемберлен повернувся додому після підписання Мюнхенської угоди з Гітлером і заспокійливо заявив своєму народу:
Я вірю, що це мир для нашого часу. […]
Тепер я рекомендую вам піти додому і спокійно спати в своїх ліжках.
Одинадцять місяців потому, 1 вересня 1939 року, Сполучене Королівство прокинулось від жахів Другої світової війни, коли нацисти вторглися до Польщі, а через два дні, 3 вересня 1939 року, той самий Прем’єр-міністр Сполученого Королівства не мав іншого вибору, oкрім як оголосити війну нацистській Німеччині.
Цього разу, після липневої Спільної заяви державних лідерів США та Німеччини, ми вже стали свідками розгортання таких тривожних подій: (i) ціни на газ різко зросли в результаті маніпуляцій Росії для створення штучної кризи поставок газу, щоб тиснути на Європейський Союз та Німеччину для отримання швидкого нормативного погодження газопроводу «Північний потік-2» (Виконавчий директор Міжнародного енергетичного агентства Фатіх Біроль заявив 12 січня 2022 року, що Росія загострює газову кризу в Європі, утримуючи принаймні третину газу, який вона могла б надсилати до Європи через існуючі газопроводи); (ii) Росія розмістила близько 100 000 військових у Криму та поблизу східного кордону України, погрожуючи подальшим російським військовим вторгненням в Україну (15 січня 2022 року, Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що «ми не будемо говорити, що не будемо розгортати жодну наступальну зброю на території України»); (iii) Росія організувала з Білоруссю кризу мігрантів на кордонах Білорусі з Польщею, Литвою та Латвією, щоб дестабілізувати Європейський Союз; і (iv) Росія робить тиск на НАТО і США для повернення до «сфер впливу» часів Холодної війни і запропонувала їм роз’єднуючі «безпекові» угоди ялтинського зразку (ці проекти «безпекових» угод передбачають виведення військ і озброєнь НАТО з 14 із 30 держав-членів НАТО і зневажають його «політику відкритих дверей», зокрема щодо України, з явним наміром дестабілізувати Захід, дискредитувати, а потім розформувати НАТО та відновити сферу впливу Росії на території держав колишнього Східного Блоку).
Наприклад, проект Угоди про заходи щодо сприяння безпеці Російської Федерації та держав-членів Організації Північноатлантичного договору від 17 грудня 2021 року пропонує, серед іншого, таке:
Стаття 4
Російська Федерація та всі Сторони, які були державами-членами Північноатлантичного альянсу станом на 27 травня 1997 року, відповідно, не повинні розміщувати військові сили та зброю на території будь-якої з інших держав Європи додатково до сил, розміщених на цій території станом на 27 травня 1997 року. За згодою всіх Сторін таке розгортання може мати місце у виняткових випадках для усунення загрози безпеці однієї або кількох Сторін. […]
Усі держави-члени Організації Північноатлантичного договору зобов’язуються утримуватися від будь-якого подальшого розширення НАТО, включаючи вступ України, а також інших держав.
Стаття 7
Сторони, які є державами-членами Організації Північноатлантичного договору, не повинні вести жодної військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії. […]
Росія бажає, щоб НАТО та її держави-члени просто залишили свій східний фланг на тлі фарсового наративу, який має на меті показати Росію жертвою, кордонам якої постійно загрожує розширення НАТО, тоді коли: (i) європейські країни (які раніше перебували під радянською сферою впливу) хотіли членства в НАТО, щоб захистити себе від загрозливої Росії; (ii) після Другої світової війни саме Росія зухвало порушила територіальну цілісність незалежних держав, включаючи Грузію, Молдову та Україну; і (iii) саме залежність Європи від поставок газу, контрольованих Росією, становить головну загрозу енергетичній безпеці Європи, про що свідчать нинішні штучно завищені ціни на газ.
Фактично, Путін підрахував, що Росія може знову стати імперією, контролюючи Україну, використовуючи російський газ в якості зброї, дестабілізуючи Захід, включаючи НАТО, сіючи страх до «російського ведмедя» та посилаючись на свої самонадані право та обов’язок бути захисником російськомовного населення у всьому світі.
Чому Україна в центрі уваги Росії?
У своїй книзі «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної влади» радник Президента США з національної безпеки Джиммі Картера, а також радник із закордонних справ кількох інших президентів США, Збігнєв Бжезінський відповів на це питання такими безпомилково чіткими словами:
Не можна переоцінити, що без України
Росія перестає бути імперією,
але з Україною, підпорядкованою, а тоді підкореною,
Росія автоматично стає імперією.
Сучасний російський цар підтвердив це коли відкрито нарікав на те, що розпад Радянського Союзу був «найбільшою катастрофою ХХ століття», і він залишається рішучим у поновленні його так званої слави.
Більше того, 12 липня 2021 року Путін написав статтю «Про історичну єдність росіян та українців», де навіть заперечував існування українського народу в цілому і замахнувся на легітимність відновленої Незалежності України в 1991 році:
Під час нещодавньої прямої лінії, коли мене запитали про російсько-українські відносини, я сказав, що росіяни та українці – це один народ – єдине ціле. Ці слова не були зумовлені якимись короткостроковими міркуваннями або викликані поточним політичним контекстом. Це те, що я неодноразово говорив і у що я твердо вірю. […]
Назву «Україна» частіше вживали у значенні давньоруського слова «окраїна» (периферія), яке зустрічається в писемних джерелах з 12-го століття щодо різних прикордонних територій. А слово «українець», судячи з архівних документів, спочатку означало прикордонників, які охороняли зовнішні кордони. […]
По суті, правлячі кола України вирішили виправдати незалежність своєї країни запереченням її минулого, однак, окрім питань кордону. Вони почали міфологізувати й переписувати історію, виправляти все, що нас об’єднувало, і називали період перебування України у складі Російської імперії та Радянського Союзу як окупацію. Спільну трагедію колективізації та голодомору початку 1930-х років змалювали як геноцид українського народу. […]
Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією. Наші духовні, людські та цивілізаційні зв’язки складалися століттями і йдуть в одних і тих же джерелах, загартовані спільними випробуваннями, досягненнями та перемогами. Нашa спорідненість передавалася з покоління в покоління. Саме в серцях і пам’яті людей, які живуть на території сучасної Росії та України, у кровних узах, які об’єднують мільйони наших родин. Разом ми завжди були і будемо в рази сильнішими та успішнішими. Бо ми є один народ.
Незважаючи на цей імперіалістичний підхід Росії та конституційно закріплене бажання України вступити в НАТО та Європейський Союз, НАТО намагалося триматися на безпечній відстані від України, щоб не провокувати Росію. У міру того, як розгорнулися події, така тонка політика примирення імперіалістичної Росії iз сторони НАТО явно не спрацювала.
Дійсно, у лютому 2014 року Росія вторглася в Крим, а невдовзі після цього і в частину східної України. Відтоді Росія окупувала ці території і веде невпинну і жорстоку гібридну війну проти України з чіткою метою відновити повний контроль над нею.
Російська військова агресія вже знищила з повною зневагою як людей, так і майно. Лише в окупованих Донецькій та Луганській областях понад 14 000 осіб загинули та понад 30 000 отримали поранення, а в Україні – понад 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб.
Наступна безглузда характеризація Путінoм цієї військової агресії Росії проти України у його статті від 12 липня 2021 року та кричущі порушення Росією Мінських домовленостей вказують, чому імперіалістичні амбіції Путіна загрожують глобальній безпеці, і йому неможна довіряти, коли він пропонує отруєну чашу:
Державний переворот і наступні дії Київської влади неминуче спровокували протистояння та громадянську війну. За оцінками Верховного комісара ООН з прав людини, загальна кількість жертв конфлікту на Донбасі перевищила 13 000. Серед них люди похилого віку та діти. Це страшні, непоправні втрати.
Росія зробила все, щоб зупинити братовбивство. Мінські домовленості, спрямовані на мирне врегулювання конфлікту на Донбасі, укладено. Я переконаний, що альтернативи їм поки що немає. У будь-якому разі, ніхто не відкликав свої підписи під Мінським комплексом заходів або під відповідними заявами лідерів країн Нормандського формату. Ніхто не ініціював перегляд резолюції Ради Безпеки ООН від 17 лютого 2015 року.
Якщо Захід бажає подолати російську імперіалістичну загрозу, тоді Західним лідерам потрібні передбачливість і сміливість, щоб вжити рішучих заходів, зокрема: (i) встановити курс дій, зосереджений на глобальному мирі, безпеці та стабільності, повазі територіальної цілісності усіх країн та просуванні демократичних принципів, закріплених у Статуті ООН; (ii) надати Україні військову підтримку НАТО та План дій щодо членства в НАТО (оскільки Україна не лише захищає свою територіальну цілісність, а й стримує глобальні імперські амбіції Росії); (iii) забезпечити, щоб Росія не могла обійти Україну в постачанні газу до Європи, встановлюючи жорсткі зобов’язання щодо постачання газу через мережу газопроводів і підземних газових сховищ України (що покращить енергетичну безпеку Європи, оскільки Росія чітко продемонструвала, що вона не є надійним постачальником газу до Європи); (iv) посилити санкції проти Росії та оточення Путіна, заборонити Росії використовувати платіжну систему SWIFT і призупинити процедуру сертифікації «Північного потоку-2», допоки Росія не деокупує Україну та не знизить напругу на кордоні України (оскільки санкції діють, незважаючи на те, що Росія применшує їх значимість, як було чітко продемонстровано попередженням Путіна, що подальші санкції США у відповідь на подальше вторгнення в Україну можуть розірвати зв’язки між США та Росією); і (v) ефективно протистояти потужній і руйнівній дезінформаційній машині Росії, поширюючи правдиву інформацію та цінності на основі Статуту ООН, як на Заході, так і в Росії.
Протистояти імперським планам Путіна буде непросто. Росія впевнена, що Захід зрештою скористається підходом Чемберлена у своїх відносинах з Росією, і вона продовжить підштовхувати НАТО до межі конфлікту, щоб максимізувати поступки. Захід не може себе дати обдурити такою тактикою. Натомість, Захід має черпати натхнення зі своїх значущих зусиль у минулому, коли протистояв лихам того самого історичного ворога, включаючи здирницьку блокаду Берліна Радянським Союзом, якій Захід протиставив ефективний Берлінський повітряний міст.
Як і всі диктатори, Путін розуміє і реагує лише на мову сили. Попередні поступки в бік Росії лише створили більш войовничу Росію. Тому, Захід повинен перейняти перевірену та ефективну стратегію із підручника Мухаммеда Алі, щоб подолати гібридну агресію Росії проти Заходу, а саме: «Порхай як метелик, жаль як бджола».
Тільки визнаючи імперіалістичні амбіції Путіна такими, якими вони є, і здійснюючи рішучі дії, щоб забезпечити дотримання основних принципів Статуту ООН, НАТО і його держави-члени можуть запобігти більшій кризі та досягнути глобального миру, безпеку та стабільності.
Евген Чолій
Президент Громадської організації «Україна-2050»
Президент Світового Конґресу Українців (2008-2018 рр.)
