З листа до письменника

Святослав Караванський

З листа до письменника

 

…Мене, як словолюба, поза всім іншим, цікавить… Ваша мова. І то, під рядом оглядів. Зокрема, як сучасне молоде покоління, виховане на сталінській українській мові, вив’язується з проблемою збереження неповторної краси й сили нашої мови. Нашу мову спаплюжувано на державному рівні майже ціле століття, і знову таки вже на незалежному державному рівні нічого не робилося й не робиться, щоб цю шкоду бодай трохи виправити. Це виправлення діється на особистому рівні окремих володарів пера. Але центру, який би цю стихійну працю стежив і давав поради, нема.

Читаючи Ваші твори, не можна не помітити, що Ви намагаєтесь зберігати живе українське слово і не приймаєте узаконених канцеляризмів та безглуздь. Мене, шукача щирої української лексики, порадували такі слова, як ошиватися, ….. Слово ошиватися не потрапило в поле зору словникарів. А це слово живе. Я його не раз чув. І коли прочитав у Вас, відчув ніби зустрів старого знайомого. Ви його теж чули, бо у жоднім словнику чи підручнику його нема.

Таку зустріч, як із словом ошиватися, я мав колись із словом вихватка, близнюком сучасної не дуже української замашки. Вихватку я чув від матері:

Що за вихватки?”

Цього слова нема в жодному словнику, і раптом маєш: живий Курилка!. В ”Українсько-англійському словнику” К. Андрусишина здибаю вихватку. Така здибанка – це радість: зустріч із старим знайомим.

А у Вас зустрів ще одного старого знайомця – слово ошиватися.

Ваш внесок у скарбницю українського самобутнього стилю мовлення дива гідний, Антиукраїнська машина Кремля так нашкодила нашій мові, що здавалося ніхто, а надто одна людина… не годна побороти сталінський мовний голодомор.

Спаплюжено правопис, фонетику, морфологію, акцентологію, лексику. Виключено з живого тіла мови цілий ряд її невід’ємних рис, а натомість прищеплено цілу низку антиукраїнських рис у нашу живу й писемну мову. І це ставить перед письменником-патріотом ряд проблем, з яких треба вив’язуватися без жодної помочі зі сторони.

Перед таким викликом стояли і Ви… І от як Ви вив’язалися.

Ви з’єднали в один мовний струмінь усі відомі Вам мовні потоки, наявні в сучасній українській мові… Це була та палітра, з якої Ви брали фарби для малювання Ваших полотен. Але вживаючи цю палітру, Ви не дотримувалися вбивчих засад мовного голодомору. Ви відходили від них у бік відродження щирої української мови. Головний будівничий Вашої праці був Ваш мозок, збратаний з уявою, яка малювала правдиву картину подій і фактів. Уява малювала, а мозок добирав фарби з палітри. Цей добір витворив Вашу мову.

Картина вийшла на славу: мета виправдала засоби. Тому робити Вам якісь закиди щодо Ваших мовних засобів не має права жоден мовник чи літератор.

З другого боку, творча праця не повинна цуратися обміну досвідом. І Ви не цураєтесь. Ви користуєтесь словниками – досвідом лексикографів. Але не все записано й у словниках. Словникарів тримали ”під мушкою”. Словники мають багато ”білих плям”. Позатим, їх засмічено ”новолексикою”. Навіть у нормальних умовах словники відстають від життя, від розвитку мови. Мова – це живий організм, який, знай, розвивається. Тим-то мене й кортить поділитися з Вами деякими своїми спостереженнями на мовному полі.

І щоб багато не говорити, переходжу до діла.

1. Ні-ні та й…

Вираз цей – витвір “украінскіх пісателей”, які ”створили” його, взоруючись на російський вислів нет-нет, да и… І сталося це так:

Вираз нема, нема та й… закарбовано вперше у листах Шевченка:

«…мене, спасибі, люди добрі книгами не забувають. Нема, нема та й пришле хто-небудь…».

Це написано із заслання, тобто до 1859 року. «Толковый словарь живаго великорускаго языка» В. Даля (1880) ідіоми нет-нет да и… не фіксує. Першу її появу в російській літературі засвідчено у творі Ґаршина (1855-1888) «Из воспоминаний рядового Иванова» (1883). Нема слова, що в тодішніх літературних колах Росії мали місце українські впливи на російську мову: була ціла когорта двомовних або пов’язаних з Україною письменників – Мордовець, Стороженко, Данилевський, Старицький, перекладалнся твори Марка Вовчка, Шевченка. І така образно-емоційна ідіома, як нема, нема та й… перекочувала до російської мови у.формі нет-нет да и… Завдяки своїй образності зворот нет-нет да и… набув поширення у росіян. Письменник Ґаршин міг почути вираз нет-нет да и… серед солдат російської імператорської армії, де так само мав місце рос.-укр. мовний обмін.

Цей зворот у російській формі засвоїли “украінскіє пісатєлі”. Не будучи ознайомлені як треба з творчістю Т. Шевченка, і не знаючи живої мови, вони переклали рос. кальку нашої ідіоми нет-нет да и… на українську мову, але не так, як у Шевченка, а у формі ні-ні та й… Тут дався взнаки той факт, що російському нет в українській мові відповідають дві форми: нема і ні. Наше первородне нема , вжите Шевченком, російські самоперекладачі переклали на рос. мову, як нет. І це відповідало первородному значенню слова нема. А знавці “украінской” мови в Україні, для самоперекладу вибрали не первородне нема, а зовсім нелогічне з боку перекладу слівце ні. Тому формі ні-ні та й… бракує логічної переконливости і наш ”підкутий” читач сприймає його, як кальку з мови ”старшого брата”. І це так і є на ділі. Це невдала ”украінская” калька з російського цілком точного перекладу з нашого звороту нема, нема, та й…

…міркуючи на всі боки самотужки, я бачу, що форма ні-ні та й… не має логічної переконливости, яку мають форми нема, нема та й… і нет-нет да и… Ці дві різномовні форми дають мозкові зрозуміти, що чогось не було деякий час, а тоді з’явилось. Форма ж ні-ні та й… цього розуміння не дає, а підказує нам, що в цім “украінскім” виразі треба вбачати кальку з російського нет-нет да и… І тоді наш мовний центр бере втямки цей зворот. Тобто, ми розуміємо сказане через посередництво іншої мови. Це те, що прищеплював нам мовний голодомор СССР. Матірнього ж виразу нема, нема та й… нам ніхто не прищепив і загал його не знає. Про це дбав царський Емський указ, а також ЧК, ҐПУ, НКВД, МҐБ та КҐБ із Сибіром, Колимою та Соловками.

2. Вочевидьу значенні очевидно

На розвитку української мови позначився самодіяльний характер українського мовознавства в царській Росії. Не було жодних державних установ, які б розробляли, досліджували й розвивали українську мову. Усі дореволюційні словники й підручники укладали люди з патріотичного обов’язку, не маючи належних умов праці, і не дістаючи за неї жодної винагороди. На ділі, дослідження українсь­кої мови не заохочувано, а переслідувано.Без жодного заохочення та належних умов працю­вали Білецький-Носенко, Грінченко,Яворницький, Комаров та інші. Це відповідно впливало на якість їхньої праці.

У словнику Грінченка у гнізді слова очевидьки зафіксовано зворот в очевидячки (в очевидьки)з такими ілюстраціями:

Не приснилось, а в очевидячки явилось. (П. Куліш)

Христі, мов живе, усе те стало в очевидячки. (П. Мирний)

З цих прикладів видко, що вислівв очевидячки відповідав сучасному виразовінаяву або наочно. На жаль, Б. Грінченко не відзначив цього значення виразу в очевидячки, хоч і дав приблизний переклад до наявуна очах, перед очима, дорівнявши вираз в очевидячки до слова очевидячки і засвідчивши для обох лексичних форм такізначення:

очевидно, явно, на очах, перед очима.

Це призвело до того, що пізніші мовознавці, розробляючи російсько-українські словники, належно не переклали російського слова наяву на українську мову. Зворот же в очеви­дячки (в очевидьки)в українському мовному океані і далі удосконалювався і набув форми вочевидь. Відсутність у словниках – починаючи відГрінченка – всієї гами значень вислову в очевидячки, сприяла засвоєнню літературною мовою неповного значення цього слова. Словникарі замість звернути увагу й удосконалити переклад на очах, перед очима, знехтували його, зберігши лише дві форми, наявні у Б. Грінченка: очевидно та явно. Правда, УРС (Українсько-російський словник АН УССР у VІ томах) зберігГрінченків переклад виразу в очевидячки, а саме перед глазами (перед очима). Перед очима – це і є наяву. Але цей переклад не потрапив до масових рос.-укр. словників, де рос. наяву перекладано, як наяву, підкріпивши поширену в народі назву рос.-укр. словників, як російсько-російських словників. А СУМ (Словник української мови АН УРСР у ХІ томах) взагалі не зафіксував виразу в очевидячки, а наявне в СУМі вочевидь (з позначкою роз­мовне!) пояснено без згадки значення наяву, хоч одна з наведених ілюстрацій засвідчує саме таке значення:

”За чотири роки я вочевидь пересвідчився, що Григорій напрочуд

доброго серця людина”. (О. Копиленко)

У цьому прикладі вочевидь значить наяву або наочно. Підставивши у ньому замість вочевидьочевидно, матимемо безглуздя:

За чотири роки яочевиднопересвідчився, що Григорій напрочуд доброго серця людина”.

Так само не можна підставити очевидно йу наведені Грінченком цитати з П. Куліша та П.Мирного. Затетам можна підставити словонаяву. У цитаті з О. Копиленка зміст не зміниться, якщовочевидьзамінити словомнаявуабонаочно.

Сьогодні стало модновживати слово вочевидь замість слова очевидно. Слово очевидноцілкомукраїнське слово, і наявність його в російській мові є наслідком українського впливу на російську мову. Але,коли вже воно комуськоле в носі, тохайцейхтосьшукаєсправжніх синонімів, а нештучних. Синонімами до очевидно можуть бути:

яквидно, видати,видко, видно, очевидячки, очевидьки, явно, ясно; (додеколи ще як) безперечно, певно, мабуть, правдоподібно,а невочевидь.

Брак мовознавчих інституцій і наявність білих плям у працях окремихентузіястів сприяли тому, що в нашій мовній практиці прижилося позичене всусідів слово наяву, тоді, коли ми мали своє непозичене слово вочевидь.

Так зникав з української мови її самобутній кольорит.

3. Достатньо, недостатньо

Слова досить і достатньо синоніми. Але вони не абсолютно взаємозамінні в усіх випадках мовлення. Їхнє вживання корегує мовний смак і легкомовність. У живій мові просто нема як сказати:

Це достатньо цікава книжка”.

Натомість ми кажемо

Це досить цікава книжка”.

Правда, достатньо цікава книжка досить легко написати, і така писанина проходить без перешкод у більшості ”украінскіх” видань. Я готовий битися об заклад (і виграю у 90 випадків зі 100), що той, хто полюбляє довші форми замість коротших, вживає українську мову лише на письмі, бо сказати

Я купив достатньо цікаву книжку

в україномовця не повер­неться язик. Таку мову народ нарік повстяною. Тож, коли я читаю, що

…в Польщі та Україні достатньо розумних… людей”,

мене бере сумнів щодо вірогідности цього твердження, і я сам собі кажу:

Мабуть таки не досить”.

Як пояснити любов ”украінскіх” мовців до довших форм замість коротших?

Це легко розкрити. Коли в Соловецкому Союзі оголошено українізацію, партійна мафія добирала ”українізаторів” не з українців, а з окупантомовних осіб. Ці особи спілкувалися в родині і поза нею неукраїнською мовою, а коли треба було переходити на нашу мову, вони свою ”украінскую” мову слово в слово “здирали” з російських зразків. У цьому їм помагали російсько-російські словники. Коли такому ”українізатору” треба було ”по-украінскі”, мовити російське слово достаточно, він, виходячи з того, що слово достаточный ”по-украінскі” буде достатній, творив від нього прислівник достатньо, який не завжди відповідав нашій мовній традиції. Наприклад, сказати

Це достатньо легко зробити

українець не скаже, бо з двох форм – досить і достатній – наші предки першою створили форму досить (доста), а вже згодом вивели від неї форму достатній. Слово досить (доста) існувало до появи прислівника достатньо і воно органічно закріпилося в мовному центрі усіх україномовців. Воно жило і в живій і в писемній мові:

Тільки [вона] може дати панні… виховання, до того ж Юля досить

вміє по-німецьки” (Леся Українка).

Слово ж достатньо українці воліють уживати лише там, де досить не сприяє милозвучності мовлення. Цих тонкощів ”украінскіє” культуртрегери не могли навчитися з російсько-російських словників. Ці тонкощі мовці засвоюють у процесі спілкування. Соловецькі ”українознавці” не спілкувалися українською мовою, і тому слово досить було їм чуже. Однак на всіх ключових точках в Україні Кремль ставив виключно саме таких осіб, які ”по-украінскі” розмовляли тільки в перекладному форматі, як було описано вище. Така практика за сім десятків років досягла того, що й україномовні українці, в тому й письменники, стали вживати замість доситьдостатньо, дозволяючи собі ужити слово досить, лише в живій мові персонажів. У авторській мові вони вживали і вживають тільки слово достатньо, дарма, що воно неоковирно звучить для українського вуха.

Слово ж недостаточно РУС за редакцією А. Кримського (до погрому українства) перекладає лише як недосить, а вже РУС, виданий у Москві 1948 р., перекладає і ставить на перше місце недостатньо, а за ним як два слова не досить.

4. Неодноразово

До без потреби задовжених слів належить і слово неодноразово, дуже часто вживане сучасною українською елітою тоді, як ми можемо з успіхом заміняти цього московського динозавра утричі коротшим словом нераз (не раз).

Чи ж розумно задовжувати свою мову, коли є коротші варіянти?

Кожен скаже, що ні.

То чому ж ми не бачимо коротких форм у сучасних українських текстах?

Причина тут у безголовості всіх без винятку керівних кадрів покійного Соловецького Союзу. Ці кадри от уже 20 років ”провадять” незалежну Україну, наділяючи безголовістю життя молодої держави. Це зокрема стосується і до мовознавчих кадрів. Розумні мовознавці наполягали на потребі покращити наш правопис у ряді точок. Та більшисть мовознавців, добрана ще Кремлем, не підтримала цієї ідеї. Мовляв, нема потреби… Зарплата ж їм іде, то нащо ще сушити голови якимись там змінами. А без змін українців змушують не скорочувати мовні одиниці, а користуватися сталінськими динозаврами, які ми скоротили вже кілька століть або й тисячоліть тому.

Гляньмо на слово нераз (не раз). Це містке і влучне слово, написане разом чи окремо, українці знали споконвіків. От як його вживає І. Нечуй-Левицький:

Осавулане раз кричав на Миколу, що він бунтує всю громаду”.

Замінім це слово улюбленим ”украінцамі” словом неодноразово:

Осавула неодноразовокричав на Миколу, що він бунтує всю громаду”.

Звучить краще?

Для тих, хто просунув слово неодноразово в нашу мову, мабуть, так.

Невже ж мова виграє від того, що канцеляризується і стає важкомовною?

І цілком розумно було б писати це слово одним словом нераз. Але ”академічний” правопис УССР за наказом згори поклав, що слово нераз треба писати як два слова не раз. Це написання і збиває мовців з пантелику, коли йдеться про скорочення слова неодноразово, скопіюваного зі слова неоднократно. Затим, що слово нераз треба писати як два слова (не раз), то ця пара слів не потрапляє до поля зору тих, хто шукав би заміну слову неодноразово. РУС же за редакцією А. Кримського, хоч і пише не разокремо, перекладає рос. неоднократно, як нераз та кілька разів і не додає більш нічого, бо слова неодноразово українці не вживали. Це винахід сталінських українознавців. Нераз (не раз) – це і є ідеальний синонім доштучного слованеодноразово.

Уперше увів до словників слово неодноразово РУС, виданий у Москві 1948 р., повторивши переклад Кримського, і додавши динозавра неодноразово, а вже РУС АН УССР (1981) ставить неодноразово на друге місце після не раз.

Поширенню слова неодноразово сприяли крім ”украінскіх пісатєлєй” ще й ”украінскіє” патріоти, які очолили незалежну Україну, до діла не знаючи нашої мови. Їм легше було, думаючи по-російськи, міняти в голові рос. слово неоднократно на неодноразово, як і сталінським українізаторам, котрі, не знаючи нашої мови, винайшли це слово.

Якщо по правді, то ми маємо два різнозначущі слова нераз і не раз. Нераз – це прислівник, синонім сучасного неодноразово, а не раз – це скорочення від не один раз. Мовознавці поклали не мудрствувати лукаво і обходитися одним словом, але одні стоять за нераз, а другі – за не раз.

Додам, що слово неодноразово потрібно нам у деяких офіційних текстах, де, сказавши нераз (не раз), можна попсувати стиль офіційного паперу. Позатим, розумно під усіма оглядами вживати наші споконвічні коротші форми.

5. Закання

”Украінскоє насєлєніє” сердешної України доклало рук і язика до поширення в нашій мові ще одного явища, а саме закання. Це явище розвинулося з того, що знавців ”украінской” мови хтось напутив, що прийменник ”по” неукраїнський і в ”украінской” мові його треба скрізь міняти на ”за”. Якби ж ці мудраґелі знали нашу мову із живого спілкування, вони б розуміли, що цей засновок геть хибний, бо ми:

знаємо щось по собі,

судимо по ділах, по людині,

множимо два по два,

дістаємо щось по знайомству, по блату

розповідаємо по секрету,

поремо по шву,

маємо друзів по школі, по службі, по нещастю,

ходимо по дорозі,

плачемо по небіжчику,

купуємо путівник по місту,

маємо борги по зарплаті або по оренді,

розумнішаємо не по літах,

робимо по волі а не по неволі,

пізнаємо по халяві, по голосу, по очах,

розвіюємо по вітру,

помагаємо по змозі,

оцінюємо горіх не по шкаралущі, а по ядру,

вживаємо звороти по правді, по суті, не по нутру,

сторожуємо по черзі,

читаємо по складах,

говоримо по-українському,

робимо по-своєму.

Але ”украінскім” патріотам найлегше було засвоювати ”украінскую” мову, перекладаючи в голові з російської, якою вони думали і спілкувалися. І вони стали вживати прийменника ”за” там, де росіяни звикли говорити ”по”, не зважаючи на те, що ми можемо або обходитись без прийменника взагалі, або вжити якогось іншого прийменника, або й прийменника ”по”.

5а. Закання: за формою

Словосполуку за формою прихильники закання копіюють з російського звороту по форме, перекладаючи, згідно із усталеним забобоном ”по” як ”за”, нехтуючи живу українську практику вживати замість слова з прийменником орудний відмінок слова:

національна формою культура.

Так само ”закальний” вираз за своєю природою український мовець скоротить на своєю природою.

Коли ж ідеться про форму одягу, чи форму офіційного паперу, то тут ми говоримо по формі. Вислів за формою – неживий і не додає краси нашій мові.

5б. Закання: за адресою, за командою

”Украінєц” з російским думанням хоче сказати ”по-украінскі” ”Пишите мне по адресу...” і він махом випалить: ”Пишіть мені за адресою”. А ми ж кажемо не так, а ”Пишіть мені на адресу”. Але ”украінєц” не один, їх, спасибі Сталіну, в Україні хоч греблю гати на всіх ключових постах шкіл та університетів. Як наслідок, україномовці й собі починають закати. Бо коли закають учителі, то стають закати й учні.

У лавах УПА неживої словосполуки за командою ніхто не вживав. Зате в устах повстанців жив вираз на команду: ”Станьте на команду струнко!

5в. Закання: за книжками

Пише автор:

…читачі знали Олександра … за книжками, що з’явилися...”

Чи хтось, десь, колись чув, щоб так говорили українці?

Ось цитата (з пам’яті) з оповідання С. Васильченка «Мужицька арихметика»:

…от він і шукає по книжках, по рихметиках, як це робиться…”.

Відповідно українізую мову ”украінского” автора:

…читачі знали Олександра … по книжках, що з’явилися...”

5г. Закання: за двома справами

Цитований автор далі пише таке:

Реабілітований за двома справами (1939 і 1950 років)…

Ми ж кажемо ”…засудили по справі ОУН…”, тож і регабілітувати треба по справі.

5ґ. Закання: за наполяганням, за листуванням

Особливої уваги з погляду мовної притертости потребує переклад іншомов­нихсталих зворотів. Тут у великій пригоді могли б стати якісні словники, але їх на сьогодні як кіт наплакав. Брак якісних словників плюс брак мовного смаку і поро­джує близьку до карикатурної лексику. Наприклад, такий пасаж:

Це тут за напо­ляганням графа… було(!) збудовано палац”.

Українській мові відоме слово дома­гання: як синонім слова наполягання і близнюка російського слова настояние. Це слово наводить РУС А. Кримсь­кого, а також УРС АН УССР. Але в післяпогромних РУС-ах цей переклад знехтувано. Тільки РУС за редакцією В. Жайворонка та РУС автора цих рядків відродили цей переклад. Та ж чи заглядав до РУС-ів автор наведеного пасажу? Очевидно, ні, поклавшись на своє уміння творити відросійську ”украінскую” мову. А правильно відредагований його текст мав би виглядати так:

Це тут на домагання графа… збудовано палац”.

Примітка. У пасивній формі було збудовано слово було – паразит. Про це – далі.

Сполуку шаховийтурнір за листуванням краще віддавати шаховийтурнір через /або шляхом/ листування або заочний шаховий турнір.

6. Безособовий пасив

Короткі пасивні форми – одна з найхарактерніших рис української мови. Замість казати його було вбито, українці кажуть його вбито. Коротко і зрозуміло. Кремлівські українофоби, дбаючи про злиття мов”, що на їхньому жаргоні значило тотальна русифікація, на першому етапі русифікації поклали знищити в нашій мові риси, яких нема в російській мові, тобто зробити українську мову мовою-сателітом мови окупантів. Тому вони на дух не терпіли тих рис нашої мови, яикх не було в російській мові, зокрема українського безособового пасиву. В усіх совкових підручниках з української мови про пасив говорилося два-три слова. А наш пасив є джерелом лаконічної мови. У школах усіх рівнів український пасив замовчувано. Зате прищеплювано задовжений пасив ”старшого брата”. Наслідком цього мовного голодомору, український безособовий пасив зник з творів ”украінскіх пісатєлєй” з ”украінскіх” ЗМІ, і нарешті з живої мови українців. Молоде покоління українських письменників, відроджуючи щиру українську мову, має бути свідоме цих ворожих підступів. Сучасна – сталінська – українська мова – це українська мова, позбавлена усіх своїх раціональних характерних рис.

6а. Безособовий пасив: збудовано чи було збудовано?

У міні-розділі 5ґ. наведено цитату, де вжито форму безособового пасиву, прищеплену українцям: було збудовано:

Це тут за напо­ляганням графа… було(!) збудовано палац”.

Слово було у формі безособового пасиву – московський паразит, бо по-українськи досить сказати збудовано. Так само замість

коли порохи з надгробка було здмухано

краще, коротше і українськіше сказати

коли порохи з надгробка здмухано.

6б. Безособовий пасив: була накинута чи накинуто?

Прикметна риса українського безособового пасиву полягає в тому, що він скорочує не лише розгорнутий безособовий пасив [було збудовано = збудовано), але й усі форми особового пасиву:

На голову була накинута косинка = На голову накинуто косинку.

Стіни були утеплені глиною = Стіни утеплено глиною.

Відсутність форм безособового пасиву у творах сучасних письменників свідчить, що у школах, включно з вищими, цю рису української мови викладають побіжно, між іншим, або й зовсім не викладають, ідучи за сталінською практикою. А якщо викладають то не наголошують на економній рисі безособового пасиву, за яку його не терпіли кремлівські ”мовознавці”, бо старшабратня мова цієї економної риси не мала. Кремлівська мафія не зупинялась перед знищенням прогресивних рис

у мовах інородців, щоб не мати гідних конкурентів.

Дика, нелюдська мафія

7. Невластиве керування дієслів

Коли знавці ”украінской” мови перекладають у голові російське дієслово, то, переклавши його, вони нехтують українську модель керування дієсловом іменників, прикметників та займенників, а зберігають рос. модель.

7а. Невластиве керування дієслів: повідомити кому

Українці повідомляють кого, а не кому. Зрештою, і росіяни уведомляют кого, бо їхня мова розвивалася саме з київоруської, тобто української мови, на що є безліч доказів. Але російськодуми мавпують не дієслово уведомлять, а дієслово сообщать кому, бо воно значно поширеніше:

”Я повідомила батькові ому), що ми на острові…”

А треба: ”Я повідомила батька (кого), що ми на острові…”

Коли вже треба конче свою вістку передати кому, то наша мова може й так:

”Я дала знати батькові ому), що ми на острові…”

І коротше, і звучить таки по-українському.

7б. Невластиве керування дієслів: знущатися над

Ціла низка українських дієслів закріпили після себе прийменник “З”: сміятися з кого, глузувати з кого, кепкувати з кого, знущатися з кого, глумитися з кого, дивуватися з чого рінченко). Це одна з характерних рис нашої мови. А що ми бачимо й чуємо сьогодні? ПІд впливом “злиття мов” (читай: русифікації) ця характерна риса в устах знавців “украінской” мови почала зникати. Лихо в тому, що згаданим знавцям волею Кремля доручено навчання “українській мові” у школах, і слідом за “знавцями” зникли українські риси і з мови молодшого поколіня. Пише член НСПУ:

І вже в душі сміявся над недавньою скрутою”.

І це у творі про ХVІІІ століття та ще й на Заході України. У цьому ж творі можна подибати і такі кавалки:

Гуцули над тим і досі кепкують”,

Хтось там з янголів вирішив познущатися над нами”.

Якщо у мові персонажів, а надто у місцевостях, де поширено діялекти, можна допускати певні відхилення від норми, то в авторській мові краще дбати про норму.

7в. Невластиве керування дієслів: нехтувати чим

У газетному тексті читаю такий пасаж:

“…пан М. нехтував… важливою детал­лю”.

Нехтувати чим стало нормою в київському койне, але не в українській мові. Беру видані в СССР словники (РУС; УРС; СУМ). Усі вони так пюяснюють це дієслово:

нехтувати кого/що або ким/чим

Першими після дієслова нехтувати стоять питання кого/що, і це значить, що вживати ці питання після даного дієслова українській мові властивіше.

Воїни бачили… сміливу людину, яка нехтувала смерть” (С. Скляренко).

Нехтувати кого/що – це наша норма. Немає сумніву, що форми, керовані питаннями ким/чимнехтувати смертю – пізнішого походження, і не виключено, що їх ”навіяно” російськими словами пренебрегать або гнушаться кем/чем.

Я розумію, що вихованому на койне поколінню не легко позбутися його неукраїнських рис, зокрема повідомляти кого замість засво­єному в койне кому, або навчати чого замість чому, або легковажити що замість чим. Той же, хто хоче зберегти красу української мовної стихії, має дещо глибше думати над своєю лексикою.

Лише у мові персонажів можна допускати пізніші форми, а ще у разі копію-вання діялекту, де пізніші форми, хоч це звучить, як парадокс, органічно первинні. Якщо той, кому волею обставин судилося вести перед на фронті культури, буде дивитися на наслідки мовного голодомору крізь пальці, іншими словами, думати й творити, ”як усі”, пустивши добір мовної палітри на волю хвиль, ми ніколи не розірвемо кайданів, якими нас прикуто до землі імперії.

7г. Керування дієслів заперечною часткою ”не”

Українська, як і деякі інші слов’янські мови, дотримується правила, що дієслова із заперечною часткою вимагають від наступних іменних частин мови не знахідного, а родового відмінку. Цього правила не додержуються деякі діялекти, що дає підставу для можливого перегляду правила, бо деякі діялекти первинніші за літературну мову. Згідно з правилом зразки мови виглядатимуть так:

”Сідай” – сказав дід, не випускаючи люльки (чого) з рота.

Виниклі первинно відмінності у діялектах свідчать про збереження у діялектах матірніх форм української мови. Доцільність відродження діялектних форм має вирішувати два питання: 1. чи вони скорочують спілкування? та 2. чи не виникли вони під впливом окупації?

Наявність у діялектах таких зразків, як не мороч голову замість не мороч голови та не треба було це робити замість не треба було цього робити, змушує мовознавців до роздумів. Зміни у правилах неминучі у процесі розвитку мови, але перед запровадженням змін їх треба розглянути з усіх боків.

8. Витягувати, дотягувати, затягувати, розтягувати

Вживання задовжених форм дієслів витягувати, затягувати, розтягувати та ін. замість економних – витягати, затягати розтягати, – ще одна риса злиття мов, прищеплена українцям за часів дружби народів. Задовжені форми українцям не чужі, і деякі з цих задовжених форм збереглися, але це застарілі форми, витиснуті з ужитку коротшими економними формами. Короткі форми поширилися на всіх українських землях. Застарілі форми не збереглися навіть у діялектах:

Найурочистішою хвилиною була…, як витягав свій військовий абшит і показував його своїм гостям(Ольга Кобилянська).

Задовжені форми цих дієслів стали нормою у мові росіян:

вытягивать, затягивать, растягивать.

У цій мові скорочених форм не спостережено. Короткі форми властиві українській мові. Кремлівські поборники злиття мов не могли цього терпіти. І наслідки не забарилися. Рос.-рос. словники усі наші форми з кінцівкою –ати:

розтягати, затягати, натягати тощо

доповнили формами з кінцівкою –увати:

ротягувати, затягувати натягувати тощо,

яких до 1917 року не записано українськими словникарями. Помогли злиттю мов і “украінскіє пісатєлі”, яким легше було із закріплених у пам’яті російських задовжених форм робити українські задовжені форми.

Таким чином, сталінська українська мова, замість розвивати прогресивні риси нашої мови – ширити короткі мовні форми, – розвивала застарілі задовжені форми, відкинуті мовною стихією українців.

Порівняймо:

“Медовий запах притягав комашку” (1)

“Медовий запах притягував комашку” (2)

Що ближче до нашої мовної стихії?

9. Дієприкметники

Москва нашкодила нашій мові і в царині слововжитку дієприкметників, прищеплюючи нам саме ті моделі дієприкметникових форм, які засвоїла московска мова. У цій мові дуже прижилися форми дієприкметників з кінцівкою на –чий: існуючий, буваючий, живучий. Нам ці форми теж не чужі, і ми їх вживаємо, але у процесі спілкування поколінь, ми маємо ряд інших моделей, які з успіхом вживано, і які не можна здавати в архів, обмежуючи себе у виборі. Окупанти ж схвалювали в нашій мові лише форми дієприкметників спільні з російськими. Цей поліцейський підхід шкодив вільному розвитку мови: канцеляризував і знекровлював її.

Синонімічних словників, де читач міг би мати вибір, в СССР не було. Тому рос.-укр. словники (РУС-и) були єдиним доступним читачам джерелом збагачення й удосконалення свого лексикону. Але в РУС-ах читач не мав вибору. Словник наводив один-єдиний канонізований переклад. Про те, що можливі варіянти, читач не мав жодного освідомлення. Ширився погляд, який переріс у забобон, що між рос. та укр. дієприкметниками нема різниці. Цей хибний погляд, поза всім іншим, лив воду на млин ідеї, що наша мова меншовартісна мова.

9а. Дієприкметники: вражаючий

Прищеплення і схвалення тільки канонізованих форм дієприкметників усувало від вжитку наші самобутні форми, і то не гірші від канонізованих. За окупантів схожість або подібність мусіла бути лише вражаюча, бо напиши учень або письменник разюча схожість, то учня неодмінно виправить учитель, а пиасьменника – редактор, на вражаюча схожість. Невже ж трискладовий разючий чимось гірший від чотирискладового вражаючого?

9б. Дієприкметники: нерозуміюче

Цей прислівник від дієприкметника нерозуміючий виник, як копія

російського непонимающе під впливом забобону, описаному у міні-розділі 9. Докія Гуменна, вигнана з України на еміграцію, вживала форму непорозуміло:

…офіцер дивиться непорозуміло”.

Але варіянтів є більше, відповідно до стилю, яким пише той чи той автор. Можна сказати: спантеличено, нетямкувато, баранкувато, невторопно, обараніло, як теля на сороку або вжити дієприслівник не розуміючи. Але Кремль запроваджував в Україні тільки один стиль – повстяний.

9в. Дієприкметники: невтихаючий

Дієприкметник від слів стихати або утихати буде згідно із рос.-рос. словниками стихаючий або втихаючий. А той, що не втиханевтихаючий. Вибору нема. Але не вірте словникам. Вибір є. Наводить такий вибір РУС Кримського. Але після 1933 р. цей словник вилучено з бібліотек. Цей РУС давав коротший вибір – слово неугавний. Та це теж не кінець. Мовні форми не є раз на все дані. Мова живе й розвивається. Ми маємо форму невмирущий. Чому не сказати невгавущий або невтихущий? У СССР це був би ”замах на корону”. А це ніякий не замах, а словотворчість. Ось повний ряд синонімів:

той, що не втиха: неугавний, невгавущий, невгаваючий,

невтихаючий, невтихущий.

10. Наказовий спосіб 1-ої особи множини

Короткого наказового способу 1-ої особи однини московська мова на має. Замість сказати: робімо /робім/, зупинімо /зупинім/, співаймо, росіяни кажуть: будем делать /останавливать, петь/ або: давайте сделаем /остановим, споём/, або, опустивши давайте: сделаем, остановим, споём.

Рядом своїх антиукраїномовних заходів Москва доскочила того, що українці забувають свій первородний наказовий спосіб й уживають рсійський. Читаю гасло /наголос – великою літерою/:

ЗупИнимо наступ ворожих сил!”

Це не по-українськи, а по-російськи. По-нашому треба сказати

ЗупинІмо наступ ворожих сил!”

Замість заспіваймо!, можна почути давайте заспіваєм!

11. Лексика забутих предків

Московська машина мовного голодомору побіч вилучення з мовного обігу цілих лексичних моделей нашої мови не гребувала розправлятися з окремими українськими словами, вина яких проти машини голодомору полягала в тому, що вони не були незграбними копіями московських словесних одиниць. Ця розправа ішла кількома шляхами. Слова оголошувано неукраїнськими, петлюрівськими, їх вилучувано зі словників, укладалися словнички небажаних слів та виразів для редакторів та літредакторів друкованих видань. Залякані терором викладачі й мовознавці не мали духу обороняти упосліджувану рідну лексику. На місце ізгоїв плавом пливла лексика, призначена для ”злиття мов”, сиріч московська.

Москва боролася з українською мовою і у творах рсійської літератури. У повісті ”Тарас Бульба” та інших творах Гоголь уводив українські мовні кавалки там, де уважав, що російська мова не віддасть так яскраво подію, як треба. У сцені страти сина Бульби у Варшаві Гоголь так відтворив діялог між батьком та сином:

Чи чуешь, батьку?

Чую!

Саме так друковано цей діялог у російських творах Гоголя, виданих до революції та в перші роки після неї. У творах же Гоголя, виданих після Другої світової війни, цей діялог виглядає вже так: ”Слышишь ли, отец?”, ”Слышу!

Очевидно, й інші україномовні діялоги у творах Гоголя московські українофоби русифікували. Не спинились перед ім’ям великого русского писателя і перед збереженням його творчого доробку і творчих ообливостей.

11а. Спадщина забутих предків: і далі співає /дрімає, сміється/

Лаконічність, властиву українцям, подибуємо у низці мовних зворотів:

Ти тут, Соломіє? – питав він і дрімав далі(М. Коцюбинський).

Сучасник, замість дрімав далі, найімовірініше напише продовжував дрімати, повторюючи російський штамп, а спадщину предків пустивши в небуття.

Порівняймо: продовжував дрімати – сім складів, дев’ятнадцять знаків,

і далі дрімав – п’ять складів, тринадцять знаків.

11б. Спадщина забутих предків: осідок

Пише Л. Мартович:

Це – повітове місто, осідок староства й окружного суду”.

Слово осідок – короткий наш синонім до запозичених слів резиденція, місце розташування /перебування, знаходження/. Соловецькі РУС-и його не наводять. Тільки СУМ записує це слово з прикладами. Але й тут не обійшлося без ляпу. СУМ наголошує осідок на і, тоді як українці наголошують на ”o”: осідок.

Вихований на сталінській ”украінскій” мові, я, прибувши до США, якось у розмові з покійним митрополитом Мстиславом наголосив це слово на ”і”: осідок, а високий душпастир поправив мене, вказавши правильний наголос, за що я йому безмежно вдячний. У наших обставинах таку, ніби й нечемність, треба вітати, бо нас усіх криво виховано й навчено. У таких обставинах поправляти не гріх.

11в. Спадщина забутих предків: живий і здоровий

Сталу словосполуму живий і здоровий наша мова засвоїла дуже давно:

Маруся чи їла чи не їла, їй лучче всяких розговин… те, що Василь вернувся і жив і здоров(Г. Квітка-Основ’яненко).

На півночі цей зворот і собі був поширений, але ”законодавці мод” російської імператорської мови винайшли ближчий до бюрократичного довкілля зворот живой и невредимый. Зворот для росіян і для рос. мови цілком удалий.

”Украінскіє” мовці переклали цю удалу російську ідіому на ”украінскую” мову як ”живий і неушкоджений”, просуваючи його в нашу мову і нехтуючи наш коротший і дещо логічніший зворот живий і здоровий. І наш загал мало-помалу звик до чужинця й має його за свого. І не тільки сірі сіряки, а й письменники:

…з юрби випливло йому назустріч рідне обличчя дочки. Саша тут, жива й неушкоджена(О. Донченко).

А тепер думаймо. Пара слів живий і здоровий має шість складів, пара живой и невредимый – сім, а пара живий і неушкоджений – вісім. Та мало того. Слово здоровий містить у собі поняття неушкоджений. а слово неушкоджений не містить у собі поняття здоровий, бо неушкоджений фізично, може бути хворий, тобто не здоровий.

Чи ж це міркування не говорить нам, що своє, перевірене віками, не тільки не гірше, а здебільшого краще від позиченого чужого.

11г. Спадщина забутих предків: не годен /не годний/

Пару слів не годен /не годна, не годні/ (три склади) знаять на Сході й на Заході України. Вона заступає значно довшу ”старшобратню” форму не в состоянии (п’ять складів). Але ”украінская” мова нехтує пару не годен і вишукує форми, щоб були копіями рос. виразу не в состоянии. Хто читає сучасні ”украінскіє” тексти може надибати такі форми, як не в стані, не в змозі. Якщо пара не в стані не зайшла до словників через свою неоковирність, то пара не в змозігуляє по буфету, як казали колись в Одесі, і у словниках цілком своя.

Справедливість вимагає визнати, що зворот не в змозі досить удалий, коли порівняти з рядом інших ”украінскіх” висловів. Але зворот не в змозі має інший ґандж. Він – незворотній: сказати в змозі чи у змозі не дозволяє мовний смак, і такої мовної одиниці досі словниками не зареєстровано. Зате пара не годен /не годний/ може із заперечної обернутися на ствердну: годен /годний/ = у змозі.

11ґ. Спадщина забутих предків: доля хотіла /схотіла/

Українська мова – мова демократично спрямована. Їй чужий важкий бюрократичнний ”імператорський” стиль. І це відбито нашими ідіомами. Наша лексика обходиться найпростішими словами. Вона уникає довгих пишномовних слів. Сучасний зворот судьба розпорядилась в устах наших предків звучав аж он як просто: доля схотіла. Ось два уривки, де зміст передано цілком однаково: ”Вони будуть стояти до останнього. А судьба розпорядилась по-своєму”.

Вони будуть стояти до останнього. А доля схотіла по-своєму”.

Порівняймо: судьба розпорядилась – сім складів, 20 знаків,

доля схотіла – п’ять складів, 12 знаків.

11д. Спадщина забутих предків: день і ніч, од зорі до зорі

Те саме бачимо і в низці інших ідіом. Там, де навчений сталінської мови скаже цілодобово (аж чотири ”о” вряд!) – українці аж до сьогодні кажуть день і ніч, вдень і вночі, од зорі до зорі, 24 години, денно і нощно, цілу добу:

Зате цілодобово, а найдужче – вночі вошва бешкетувала на тілі”;

Зате цілу добу, а найдужче – вночі вошва бешкетувала на тілі”.

Який варіянт речення легкомовніший?

11е. Спадщина забутих предків: відпружуватися

Сьогодні українців розкидано по світі. Але за межами України триває

українське життя і разом з ним розвивається українська мова. Українці діяспори збагатили нашу мову на ряд слів та зворотів, яких бракує материковій Україні. Ці слова створено з українських коренів за українськими ж моделями словотвору. Це цілком українські слова. Цією лексикою варто цікавитися мовцям України. За часів окупації про це не могло бути мови. Зараз така можливість є.

Дуже вдало емігранти вживаять такі слова: відпруга = розрядка (у політиці), відпружуватися (знімати напруження) = запозиченому слову розслаблюватися /розслаблятися/, відпруженість = розслабленість. Гляньмо, чи покращить слово відпружуватися текст із словом розслаблятися:

Кінограми бігу… спринтерів… наочно демонструють їх уміння розслаблятися і переходити з одного положення в інше, не втрачаючи швидкоасті(СУМ. Гніздо РОЗСЛАБЛЮВАТИСЯ). (А)

У цьому тексті розслаблятися значить знімати напруження (м’язів). Міняю дієслово:

Кінограми бігу… спринтерів… наочно демонструють їх уміння відпружуватися і переходити з одного положення в інше, не втрачаючи швидкоасти”. (Б)

Який текст, А чи Б, краще віддає факт зняття напруження м’язів спринтера?

11є. Спадщина забутих предків: човганці

Слово човганці відоме мені змалку з уст матері. Ми жили в Одесі, спілкувалися переважно рос. мовою, але мати (Родом з Козельця, Чернігівщина) не вагалася вживати слова рідної мови, і виношені капці звала човганці. Цього слова нема у словниках. Є човг, човганка, човгання, човгати, човгатися, а човганців нема. Бо самодіяльні словникарі у несприятливих умовах царату не могли охопити весь океан словесної стихії. А за большевиків нам накинули слово шльопанці, як переклад рос. слова шлëпанцы. А там мали стояти човганці.

11ж. Спадщина забутих предків: сновидський

Від слів сновида і сновія пішли прикметники сновидний і сновійний, які відповідали рос. слову лунатический. Але після погрому українства московський РУС винайшов як переклад слова лунатический слово лунатичний, нашій мові досі невідоме, а прикметників сновидний і сновійний, як антирадянських не згадав. Автори-ж-словолюби, щоб не вживати слова лунатичний, часом уживають слово сомнамбулічний. Як на мене, слово це замудре для художнього твору і я пропоную усім, хто має проблеми зі словом лунатичний, уживати слово сновидський. Цей новотвір скомпановано на підставі наших моделей словотвору:

дармоїд – дармоїдський (властивий /належний/ дармоїду),

інвалід – інвалідський (властивий /належний/ інваліду), сусіда – сусідський (властивий /належний/ сусідові),

сновида – сновидський (властивий /належний/ сновиді).

Слово сновидський найкраще відбиває властивості іменника сновида:

”Сусіди рухалися майже в сомнамбулічному ритмі”.

”Сусіди рухалися майже у сновидському ритмі”.

Який з двох уривків зрозуміліший для пересічного мовця?

11з. Спадщина забутих предків: стійка, стійчик, стійковий, стійкар

Українську військову термінологію кремлівські ”мовознавці” не терпіли на дух і в сталінській українській мові допускали лише ”стапшобратні” терміни: караул, пост, караульний, постовий. Наші ж предки замість стояти на посту казали стояти на стійці, а замість сучасного пост стійка:

Видно мого миленького в Козельці на стійці (Словник Грінченка).

Стійчик, стійковий, стійкар – це предки сучасного підкидька постового.

11і. Спадщина забутих предків: осуга

Наші предки до всіх явищ і фактів навколишньої природи мали відповідні словесні форми. Тонку плівочку на воді іржи або олії звали осуга. Слово відоме на Сході й на Заході. Але царі, а потім большевики не шкодували ні сил ні грошей, щоб умертвити нашу мову. Щоб цього доскочити, не спинялись перед найжахливішими злочинами,. І частково досягли своєї мети. Знищити цілком нашу мову їм не вдалося, але засмітити її засмітили.

Певну частку маловживаної лексики, якщо не робити запобіжних заходів, загал завжди забуває. Цим фактом скористалися видавці російсько-російських словників і на місце забуваних слів ставили живі окупаційні З фактом реального забуття лексики не можна не рахуватися. А письменники, свідомі цього факту, часом стараються не обтяжувати свою мову напівзабутими словами, щоб не відвертати читачів від читання. Вони підшукують синоніми для таких забуваних слів, а часом, згнітивши серце, вдаються до словникових підкидьків:

”…стало видно товстий шар білого нальоту на його язикові.”

У даному тексті треба усунути суперечність.

Наліт, осуга, поволока по ідеї тонкі-тонюсінькі й не можуть бути товстими. Плівка – може. І наведений текст краще звучатиме в такій редакції:

”…стало видно товстий шар білої плівки на його язикові.”

11ї. Спадщина забутих предків: дідько /диявол/ напутив

Вираз дідько напутив – це матірня форма пізнішої ідіоми дідько попутав. У цій парі слів дієслово напутити обернулося на попутати. Як це сталося?

Творення мовних словосполук з певним значенням у мозку мовців започатковує людський розум, досвід і логіка. Вираз дідько напутив виник у наших предків, які вірили, що дідько натуркує людей робити нерозумні вчинки. Створений свідомістю вираз став обертатися на язиках мільйонів мовців. Тут його зустріли мовні контролери: Розум та Ритмомелодика. Пані Ритмомелодиці не сподобався наголос слова напутив. Часто повторювати це слово з таким наголосом – язик зломиш. І пані підказала мовцям змінити наголос. Так і зробили – стали наголошувати інакше: дідько напутив.

Але напутив звучало близько до слова наплутав., яке у деяких місцевостях вимовляли напутав. Ця близькість обернулася тим, що вираз дідько напутив став вимовлятися дідько напутав. Первісний зміст змінився. Дідько не натуркав, а напутав. Тут утрутився Розум, який розумів, що до слова напутив вираз уже не вернеться, але щоб якось виправити становище підказав мовцям слово напутав змінити на попутав. І первородний вираз дідько напутив, дійшов до нас як дідько попутав, і зміст кінець кінцем таки не змінився.

………….!

Я маю до цієї теми ще десятки, коли не сотні, інших прикладів, але маю совість не набридати Вам цими спостереженнями.

Опубліковано Аналітика.