Як позбутися шантажу?

ukrchurch

Йосиф Сірка

Мала участь в Об’єднавчому Соборі Православної церкви в Україні від УПЦ МП та дуже повільний перехід парафій від цього патріахату до новоствореної автокефальної Православної церкви свідчить про те, що багато-хто зі службовців МП в Україні бояться шантажу. А позбутися його можна тільки тоді, коли признатися, що на твоєму життєвому шляху був час, коли тобі інакше не випадало, про що дуже відверто сказав Патріарх Філарет в інтерв’ю І.Кузнецовій на Радіо Свобода («Як би я не поступився, Томосу не було б – Філарет», 23.12.18).

Українська правда з цього інтерв’ю перевзяла частину, в якій Патріарх Філарет визнає, що він також був змушений співпрацювати з КДБ («Виймає пістолет і каже: ми можемо вас розстріляти» , УП, 23.12.18). Згідно з його словами, усі ієрархи у Совєтському Союзі змушені були співпрацювати з КДБ, бо інакше священнослужителі не могли повноцінно виконувати свої обов’язки – не мали юридичної сили. «Не було жодного єпископа, який не мав би контактів з ними. Якщо він не мав контактів, то він не був єпископом. Тому, якщо хтось з архієреїв тих скаже, що він не мав контактів (із КДБ – ред.), то це означає, що він говорить неправду. Я це точно знаю», – сказав патріарх.

kgb

Мов би на підтвердження слів Філарета, Радіо Свобода оприлюднило матеріял та інтерв’ю журналістки М.Кугель з експертом Латвійського національного архіву Ґ.Зеленісом «Агенти в алфавітному порядку. Архіви латвійських чекістів» (24.12.18). Поміщена тут світлина «картки аґента» КДБ на ім’я Олександра Івановича Кудряшова 1939 року народження. Дані, наявні в картці, повністю співпадають із біографічними даними предстоятеля Латвійської православної церкви, яка є у складі Московського патріархату – митрополита Ризького і всієї Латвії Олександра (в миру Кудряшова).

Отже, українські ієрархи МП нічим не „гірші” від латвійського побратима, різниця лише в тому, що їхні картки ще далі зберігаються в російських архівах, щоб їх можна було використати, вірніше – шантажувати тих, хто хоче жити вільно і служити тільки церкві, а не імперії.

Дивує, що серед священослужителів УПЦ МП так мало досі людей, які забувають християнське вчення жити праведно, сповідувати слово Боже, бути готовим до терпінь за правду, спокутувати гріхи – навмисні і несвідомі, покаятися і служити правді Божій. Оті кілька днів до отримання Томосу, українські священнослужителі, які „вільно і невільно” порушували присягу служити тільки вірним, прославляючи Господа, повинні знайти в собі силу духа і сказати: так, я ставлю на переше місце служіння церкві, а не імперії, хочу виконувати свій обов’язок духовного наставника, який дбає про душі своїх вірних Гоподові, а не імперії зла!

До сьогоднішнього дня не було заяви МП співчуття до жертв імперської політики Кремля, оскільки Московська церква допомагала і благословила окупацію Криму, в якій кремлівський аґент Гіркін грав значну роль. Московськицй патріарх Кирил досі не засудив аґресію свого „стада” одновірців, які спричинилися до 11 тисяч жертв тзв. братовбивчої війни, яка на совісті недоімперії Путіна. Томос для Православної церкви в Україні повинен стати надією і для тих українців, які ще сьогодні належать до МП, щоб ніколи більше в Україні жоден християнин не підносив зброю проти іншого християнина.

Українська православна церква отримує нагоду не тільки стати рівною з іншими церквами світу, але й вирішувати свої справи, а не чекати вказівок від аґентів чужої держави. Завдяки царям та ґенеральним секретарям комуністів, а потім каґебівським президентам, московська церква, за вказівками Кремля, перетворювала священнослужителів на донощиків, аґентів, вимагаючи від них навіть зради – тайни сповіді (підтвердження Патріарха Філарета). Томос надасть можливість Українській церкві реабілітувати тисячі українських священників, яких комуністичний режим знищив фізично, а їхнє майно загарбав.

Тому важливо, щоб не такі зайди, яким є Новінський вирішували, чи має бути українська церква незалежною, чи далі бути під контролем колишніх і переіменованих сьогоднішніх КГБістів.

Увагу привертає те, що в Україні різні гілки влади чомусь дуже поблажливо ставляться до прихильників аґресора, чи пропаґандистів Московського патріархату.  Діяльність оліґарха Новінського, яка спрямована проти незалежної Православної церкви України та проти Томосу, є, по своїй суті діяльністю проти Української держави. Дивує лише, ніхто досі не вимагав позбавити В.Новінського українського громадянства, яке він використовує проти незалежної української церкви. Та не тільки це, його вже давно позбавили депутатської „недоторканости”, але чомусь прокуратура та суд дуже довго зволікають з процесом проти нього у справі побиття митпрополита Олександра ще 2016 р.. Новінський своїми вчинками, за явами та діяльність підбурює необізнаних людей до насильства. Своїми заявами і діями спричинюється до національної та релігійної ворожнечі, а це протиречить Українській Конституції. Щодо позбавлення громадянства, то президент не повинен керуватися тим, чи ти оліґарх, чи безгрішний волонтер – якщо зловживаєш наданим тобі громадянством і нема „сили” тебе притягнути до суду – то слід таку персону позбавити громадянства і депортувати за межі країни, отак, як це було з реформатором Саакашвілі.

Допоки в Україні будуть вільно поширювати ненависть до української незалежности, до автокефалії, допоки проросійські медведчуки, шуфрічі, бойки, новінські та ін. будуть безкарно займатися кремлівською пропаґандою, безкарно пропаґувати міжнаціональну та релігійну ворожнечу, то й перехід до незаленої Української церкви буде спорадичним, бо ж якщо за напад Новінського на Митрополита Олексанлра ще не судили, як мають інші церковні служителі відважитись на крок, за який Новінський може загрожувати – бійкою, чи шантажем? Бо ж не всі здатні повторити поведінку Патріарха Філарета, який визнав, що мав до діла з КҐБівською системою СССР і зараз вже ніхто не наважиться його шантажувати.

Приклад Філарета гідний наслідування, бо він визнав те, про що всі знали, він терпів за вихід з-під влади Московського патріархату і залишиться символом борця за незалежну Українську православну церкву. Сподіваймось, що Томос увіковічнить зусилля багатьох ґенерацій священнослужителів в Україні Автокефальною православною церквою, а це повинно надихнути усіх православних в Україні до об’єднання, яке розпочалося 15 грудня 2018 р. в історичному Софіївському Соборі, в історичному Києві.

Торонто, 24.12.18

Опубліковано Аналітика.