Випадково, чи закономірно?

ukrmovaji

Йосиф Сірка

Мені пригадується одна лекція в Педагогічному інституті (нині Педагогічний університет ім. Драгоманова) нашого професора філософії про Випадковість і Закономірність. Приклад був з цеглою, яка впала (закономірно, бо дощі розмили штукатурку) з балкона, але не на пішохода (який випадково опинився під балконом), а попри ньому. І саме це мені пригадалося, коли голова ОП пан Богдан заговорив про потребу російської мови (реґіональбної), про „заборону” розмовляти російською, незважаючи на те, що ніхто такої заборони в Україні не знає.

Через кілька днів після тверджень Богдана, на передвиборчій пресконференції партії Слуга народу, її голова Д.Разумков та двоє членів-кандидатів до ВР України від цієї партії демонстративно вживали російську мову, хоча п. Разумков визнає українську як державну мову. Мов би „випадково” в ЗМІ появилася інформація, мовляв, РФ знов пробує „обговорювати” в Раді Безпеки ООН український закон про державну мову, який вже ухвалений і підписаний головою ВР та президентом України. Отож, ці дві філософські категорії для позначення двох видів об’єктивних зв’язків між явищами матеріяльного світу, виявилися у перших осіб партії Слуга народу цілковито переплутаними – з одного боку „випадкові” Богдан та Разумков і „закономірні” дії імперії.

Пан Разумков та інші кандидати на депутатство від цієї партії заявили, що хочуть „змінити країну”, хочуть ухвалювати нові закони, змінювати, замінювати і т.п.. Перше, що мене вразило, що голова партії, хоче „змінювати” країну, а за 28 років не зрозумів, в якій країні він живе. Тобто, незважаючи на те, що він понад 2/3 свого життя прожив і здобув освіту в незалежній Україні, визнає українську державною, а її використання іґнорує (як сам твердить – „принципово”). Іншими словами: як може людина змінювати інших (бо ж країна складається не тільки з депутатів та урядів), коли у своєму молодому віці не здатна змінити саму себе і обирає „принциповість” там, де вона підтверджує глибоке коріння імперської ідеолоґії в його „принциповості” і цілковиту відсутність знань справжньої історії України, а не з подачі її імперськими істориками.

Слід людям не морочити голови знов з мовним питанням – воно вирішене – може не ідеально, але справедливо і законно. А нехтування законністю від голови партії є запорукою того, що сам пан Разумков повинен зрозуміти, що таке закон, бо коли він, освічена людина і навмисне порушує закон, то хто з виборців буде довіряти його „змінам і законам”?

Підживлювання мовного питання, яке було вирішено ВР України, мовляв, треба змінити закон, є лише дальшою спробою заохотити Путіна до подальшої „допомоги” російськомовним. Чому б голова партії Разумков не сказав правду, що в Україні розмовляють хто-як вміє і нема жодної заборони розмоляти російською, чи ромською, але без української не буде Незалежної, що довів Путін анексією Криму та окупацією частини української території і жертвами вже понад 13 тисяч українських громадян.

Мовби на противагу поведінці голови партії Слуга народу Разумкова, в інтернеті появився 19-річний французький студент Олексі Одоне, який захоплюється українською мовою і декламує вірші Т.Шевченка та В.Сосюри – француз!

Радіо Свобода вже проводило не раз інтерв’ю з кореанкою, китайцем, японцем – про інших чужинців писали і в г. День, Міст та в інтернетній газеті Український погляд – тобто: чужинці здатні вивчити українську, а пан Разумков не вивчив в українській школі! Чи причина у школі, у мові, чи в інтелектуальних здібностях голови політичної партії, яка хоче „змінювати країну, ухвалювати нові закони”?

Мені пригадується інтерв’ю С.Середи з Єгором Гуськовим (Радіо Свобода. 12.3.18), який, після прочитання праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм, чи русифікація» перестав спілкуватися російською (він мешканець Дніпра) і швидко опанував українську.

Є.Гуськов висловився в інтерв’ю і пан Разумков міг би повчитися від нього: “Якщо це українець, який живе в зрусифікованому місті, то він повинен розуміти, що те, що навколо нього всі спілкуються російською, невипадково сталося, що це був скоєний такий злочин проти нашого народу російськими окупантами і що наше завдання – подолати наслідки цього злочину, подолати наслідки русифікації, якщо ми хочемо бути народом зі власною державою”.

Гадаю, що ні пан Богдан, ні пан Разумков не чули і не читали інтерв’ю Гуськова і сумніваюся, що читали працю І.Дзюби, а шкода, бо якщо хочеш змінювати країну, то ти повинен вивчити історію країни, її народу, навіть, якщо тебе переселили до цієї країни.

Керманичі будь-якої політичної партії повинні насамперед вивчити історію країни, а потім братися за зміни в ній, а українська мова залишається невід’ємною частиною української історії і іґнорування її буде лише зайвим доказом того, що люди, які не здатні змінити себе – не будуть здатні змінювати ні життя інших, ні політику, ні закони, які самі порушують.

Пани із команди Зе повинні б знати, що в цивілізованих національних країнах люди вдома розмовляють своїми мовами, але в державних орґанах панує одна державна мова, без якої не можна займати будь-яку державну посаду. Ідеї А.Богдана про «реґіональну мову» свідчать про те, що він потребує спочатку вивчити історію України не московських чи інших імперських «істориків». А часом покликання на Канаду, Швейцарію, мовляв, там дво- і тримовність є лише підтвердженням браку знань історії, бо слід відрізняти федеративний склад країни і, найголовніше – ніхто з них ніколи не був і не є сусідом хижацької Московії і ніколи не входив до її імперії!

Інтеліґентному Гуськову вистачило одної праці Дзюби, щоб зрозуміти чому в українських містах спілкуються не українською, але мовою окупанта.

Незнання історії країни керіниками президентської партії свідчить про те, що вони пхаються до влади не задля відновлення прав і справедливости для українців, а, скоріше всього, готові запроваджувати зміни, які спрямовані на ліквідацію завоювань не тільки Майданами, але й борцями УПА, дисидентами та, зокрема, жертвами, які віддали життя в боротьбі з російським аґресором і окупанто 2014 р., героями, які загинули і гинуть досі – майже щодня, захищаючи українську державу від імперських амбіцій Кремля.

Московська пропаґанда про «терпіння русскоязичних» та її «справедливий референдум» в Криму збаламутила Партію регіонів, в якій, мабуть, і набрався пан Разумков «принципів», сьогодні вже втратила вплив. Тому Путін запропонував російське громадянство для окупованої території. На це звернув увагу історик і прямий нащадок останнього гетьмана України Кирила Розумовського (1728 – 1803) – Ґреґор Розумовський (живе й працює в Австрії). Він зазначає: «… є тільки одне пояснення, чому Путін оголосив про видачу російських паспортів громадянам України на Донбасі: прокласти шлях до військової інтервенції, щоб «урятувати» своїх російських співвітчизників» (Ґреґор Розумовський: «Ми завжди були українським родом, не ідентифікували себе з росіянами», г. Міст, №27, 4-10.7.19).

sirkagoodДуже шкода, що «перші» особи партії Слуга народу поділяють пропаґандивну кремлівську мовну політику щодо України, що є свідченням того, що «зміни», про які говорять Разумков, чи Богдан спрямовані скоріш на допомогу Путінові замість на зміцнення українського суверенітету і добробуту народу.

Дуже хочеться вірити, що президент Зеленський, за якого голосували українці, які прагнуть змін, не поділяє поглядів своїх довірених, які знов хочуть ділити українців за мовними ознаками. Це може потім привести до того, що потім будуть ділити за релігією, а потім за кольором шкіри, чи волосся. Можна з впевненістю сказати, що це не ті «зміни», яких очікують 73% тих, що проголосували за надію на зміни, це повинні усвідомити не тільки президент і його оточення, але й ті, що будуть незабаром обирати нову ВР України.

Торонто, 7.7.19 р.

Опубліковано Аналітика.