Своєрідний плювок

Lozynskyj_Askold_01_02Міністр закордонних справ Канади стала предметом своєрідного плювка. Ніхто не ставить під сумнів її компетентність або кваліфікації. Насправді вона сприймається багатьма мало не як героїня, перебуваючи в чорному списку росіян, за її зусилля і відвертість в таких благородних питаннях, як права людини і суверенітет країн. Але з якоїсь причини, яку я особисто не можу зрозуміти, останнім часом вона була зневажена в західній пресі, тому що є онукою Михайла Хом’яка, її діда по материнській лінії. Мнимі гріхи її родоначальника були генетично приписані до неї таким “благородним обвинувачем” як Росія.

Це дещо непокоїть. Не з російського кінця, але з західної сторони. Світлана Аллілуєва , дочка одного з найгірших масових вбивць в історії, Йосифа Сталіна, ніколи не було зневажена за кричущі злочини батька. Насправді вона була сприйнята як героїня за те, що подолала  демонічний вплив на себе з боку батька. Але вона вела неспокійне життя. Христя Фріланд є досвідченим письменником, журналістом і політиком.

Чесно кажучи, я повинен вибачитися перед міністром Фріланд і її покійним дідом за порівняння. Іноді ми використовуємо гіперболу, щоб проявити, якими смішними деякі звинувачення можуть бути. Аллілуєва не була Христьою Фріланд і Михайло Хом’як не був Йосипом Сталіном.

З якоїсь причини ніхто не бажає звернутися до правдивості звинувачень, висунутих проти Михайла Хом’яка, незважаючи на те, що джерелом є Росія. Коли Росія звинувачує, завжди повинна бути презумпція, що це дезінформація , аж до моменту подання дійсних (не російських) доказів. У цьому випадку, розкриття джерела повинно було закінчити дебати, які, по суті, не слід було взагалі ініціювати на Заході.

Проте, до тих пір, як є наклепницька кампанія в результаті інсинуацій, давайте запитаємо, хто такий Михайло Хом’як? Консенсус в тому, що він був головним редактором україно- мовної газети “Краківські Вісті”, котра видавалася під час нацистської окупації Польщі, а потім, на протязі короткого часу, в Відні. Тому йому висувають бездоказові звинувачення, що він був якимось чином відповідальний за статті в цій газеті, що ніби прославляли нацистів і атакували євреїв.

Іван Кедрин-Рудницький був колега Михайла Хом’яка, працюючи з ним в декількох періодичних виданнях, таких як “Діло”, в окупованому поляками українському місті Львові, а потім в “Краківських Вістях”. Кедрин-Рудницький в своїх на 700 сторін мемуарах, опублікованих в 1976 році в Сполучених Штатах, згадував Михайла Хом’яка та “Краківські Вісті”. Ось кілька уривків. Про “Краківські Вісті” він писав:

Моїм побічним заробітком було теж дописування до “Краківських Вістей”, що його головним редактором став Михайло Хом’як, мій молодший колега з ‘Діла’. Писати статті на українські чи міжнародні теми було за німецької окупації цілком неможливо, – якщо тільки автор не хотів писати під тон офіційної німецької пресової політики-пропаганди: не вільно було теж писати нічого про і проти СССР, бо від вересня 1939 до 21 червня 1941 сов’єти були союзниками і німецькі розмовці сердилися , коли чули від українців сумніви на тему довговічності тієї німецько-сов’єтської приязні. Одинокою темою була Польща…”

Про Михайла Хом’яка, він писав і в більш ранній період часу, коли обидва працювали в “Діло”:

…мгр Михайло Хом’як — пізніший головний редактор щоденника ‘Краківські Вісті’ тепер в Едмонтоні, (гарна людина, першорядний журналіст, який надсилав нам раніше під псевдонімом з уваги на тодішні відносини на Лемківщині — знамениті репортажі з Лемківщини, як кандидат адвокатури в канцелярії свого вуйка Блавацького у Сяноці).”

А потім, про більш пізній період часу Кедрин-Рудницький згадував про свого колегу:

Живучи у Варшаві поверх 5 років 1925-30, і дальше доїжджаючи туди майже щомісяця і перебуваючи там по кілька тижнів під час важливіших сеймових засідань, я неначе ви спеціалізувався у польських відносинах. Воно стало мені у пригоді коли після втечі пішки зі Львова 18 вересня 1939 року до Кракова, на просьбу головного редактора заснованих у Кракові “Краківських Вістей”, колишнього молодшого члена редакції ‘Діла’, коли я був у ньому головним редактором, Михайла Хом’яка, людини з правничою освітою, але професійного журналіста, написав для “Краківських Вістей” цілу низку фейлетонів, які у 1940 році появилися книжковим виданням п.н. ‘Причини упадку Польщі’.”

Іван Кедрин-Рудницький був народжений від українського батька, також Івана і єврейської матері, Іди. Так як його батько помер, коли Івану було десять років, він був вихований своєю матір’ю. Михайло Хом’як не мав ніяких проблем, працюючи з цим українсько-єврейським журналістом більше ніж один раз. Насправді, як головний редактор газети “Краківські Вісті”, він взяв його до роботи, здається, що на свій особистий ризик може і життя, так як нацисти, більш ніж ймовірно, не схвалили би такого найму і Хом’яка покарали би може і навіть смертю. Вони залишилися друзями після війни.

Якщо і були статті в “Краківських Вістях” вихваляючи нацистів і принижуючи євреїв, я дуже сильно сумніваюся, що Михайло Хом’як написав їх. Іван Кедрин- Рудницький, українсько-єврейський журналіст, звичайно, згадав би про них в своїх мемуарах.

Проте, наголошую ще раз, все це не має абсолютно нічого спільного з кваліфікацією Христі Фріленд в якості міністра закордонних справ Канади або її здатності виконувати свою роботу для людей Канади. Причепились москалі та й годі. А Захід послухав.

17 березня 2017р. Аскольд Лозинський

Опубліковано Аналітика.