Ще одна кремлівська сирена

losevВеликий розголос в Україні набула стаття у впливовому американському виданні українського олігарха і зятя Леоніда Кучми Віктора Пінчука. Власне, нічого нового, креативного там немає.

Все те ж саме, що постійно талдичить Путін, Лавров, Чуркін в ООН та їхня тубільна ідеологічна обслуга всередині України. В будь-якому випадку, дуже важливим є факт, що з таким текстом виступив саме Пінчук і саме зараз, саме в американських ЗМІ напередодні вступу новобраного президента США на посаду.

Заява олігарха просто озвучує план Путіна щодо України, але у дещо пом’якшеній формі, адже Пінчук виступає нібито від імені поміркованих, «кращих», себто грошових і контролюючих владу людей країни, що є об’єктом кремлівських зазіхань. Зокрема олігарх стверджує: «Крим не повинен стати перешкодою на шляху рішення, яке покладе кінець війні, заради порятунку тисяч життів». Страшенно вражає феноменальна спекуляція на гуманізмі, надто нахабна і безсоромна, щоб викликати довіру. Над усе, коли в ролі гуманіста виступає олігарх із клану Кучми… Саме розграбування України олігархами призвело за 20 років до зубожіння і передчасної смерті значно більшої кількості людей, ніж війна на сході. Чомусь ці жертви олігархічного свавілля, що зробило Україну найбіднішою країною Європи, співчуття у «грошових мішків» не викликають. А тут такий стогін і ридання…

Завдяки цим «захисникам народу», нині кількість населення України не 51 млн., як у 1991 році, а трохи більше 40… Важко сказати, яка війна призвела б до такого зменшення людності. Заклик забути на 15-20 років про Крим де-факто означає відмову від української території на користь іноземної держави, що вже може нести в собі з точки зору національного законодавства те, що юристи називають corpus delicti – склад злочину. Це ще одна дуже важлива частина плану Путіна щодо нашої держави. Вона полягає в тому, щоб змусити світ і саму Україну примиритися з окупацією і анексію Криму. Саме заради цього, щоб усі забули про Крим, Путін розпочав збройну агресію на Донбасі як операцію прикриття кримської інтервенції. А за 15-20 років ні про яке повернення Криму Україні вже й мови не буде, бо час там працює аж ніяк не на Україну. Росія шаленими темпами змінює на півострові етно-демографічний баланс, туди постійно завозяться десятки тисяч росіян з внутрішніх регіонів РФ, будується багато нових житлових кварталів для російських регіонів РФ, будується багато нових житлових кварталів для російських військовослужбовців, а система іпотеки міністерства оборони РФ дає можливість оселятися на постійно в Криму не лише тим військовослужбовцям, які служать на окупованій території, але й тим, хто «тягне лямку» в Сибіру, на Далекому Сході, Уралі, Центральній Росії і т.д. До того ж, у Криму системно нищиться все, що в позитивному дусі нагадує про Україну, створюється інформаційний вакуум, своєрідне інформаційне гетто, де можливі лише російські інформаційні імпульси, де функціонує лише російська культура та специфічна «духовність» нинішньої РФ. Ну то й що там буде за 15-20 років? Фактично на тих теренах цілеспрямовано формують іншу людську спільноту, не дуже сумісну з українською. Які результати це може дати показує досвід поділеної ще в 50-х роках ХХ століття Кореї – єдина мова, єдина культура, спільна історія, але за ці роки на півночі сформовано фактично нову націю, різко відміну від південної за своєю ментальністю, психологією, системою цінностей тощо. Аналогічні процеси Росія нині ввімкнула в окупованих районах Донбасу.

Пінчук не настільки дурний, щоб цього не розуміти, але, здається, дурною він вважає українську аудиторію. Що більше триває окупація Криму і частини Донбасу, то менше шансів має Україна їх повернути. А якщо Українська держава дасть бодай натяк на свою згоду примиритися з окупацією, то процеси інтеграції окупованих територій до складу державного тіла окупанта різко прискоряться. Тому недаремно в ЗМІ Російської Федерації дедалі більше з’являється провокативних повідомлень, що, мовляв, Україна вже психологічно готова відмовитися від Криму і Донбасу і лише шукає пристойної форми передачі цих територій Росії. Інша річ, що Донбас у вигляді «ДНР/ЛНР» потрібен Росії у складі України як певна запорука зовнішнього управління Україною. Але Москва не відмовиться від переговорів на тему «автономний проросійський Донбас у складі України» в обмін на зречення від українського Криму. Власне, заради цього авантюра на Донбасі й починалася…

Ще одна теза Путіна-Пінчука: Україна має відмовитися від європейської інтеграції, себто залишитися в зоні впливу Росії, що дасть їй можливість спокійно перетравлювати Україну в неоімперському казані, себто в більшому масштабі робити те, що вона робить в Криму та «ДНР/ЛНР» зараз, звісно, з поправкою на особливості формального статусу територій. Тоді Україні знову накинуть чергового Кучму-Януковича, гуманітарну політику Табачника, опереткове військо Соломатіна-Лебедєва, провінційну філію ФСБ(У) і таке інше.

Відмова від європейського цивілізаційного вибору означатиме перехід під вплив специфічної російської цивілізації з усіма прикрими наслідками для України, що звідси випливають. Пінчук і подібні до нього постійно маніпулюють природним бажанням миру, поширеним у середовищі українського народу. Але без воєнної перемоги мир в Україні може бути тільки «русскім міром». Мир з Росією допоки її війська окупують українські землі є формою капітуляції та повернення під протекторат Москви.

Заклик Пінчука, що також збігається з вимогами Путіна до України, полягає в тому, щоб визнати місцеві вибори в «ДНР/ЛНР». На практиці це визнання і легітимізація російських маріонеток, погодження на хазяйнування і диктат Росії на частині території України. Нам пропонують заплющити очі на російську агресію, підіграти Путіну з його твердженнями, що в Україні суто внутрішній конфлікт, а не збройна агресія Кремля. Путін-Пінчук вимагають також відмови України від вступу до НАТО. Власне кажучи, вся боротьба Єльцина і Путіна проти розширення Північноатлантичного альянсу була викликана не побоюваннями за безпеку Росії, а острахом, що у разі вступу туди колишніх радянських республік, РФ утратить такий важіль впливу на них як воєнна інтервенція, як танкова «дипломатія». Якщо Україна зречеться мети євроатлантичної інтеграції, то буде беззахисною спокусою для російського імперського мілітаризму. А значить рішення, подібні до рішення російської Державної думи зразка 2014 року про надання президенту РФ права на введення військ в Україну, можна буде ухвалювати постійно за потреби.

Якщо на догаду Путіну-Пінчуку Україна відмовиться від своєї територіальної цілісності (навіть з усіма формальними реверансами олігарха – «тимчасово», «до кращих часів» і т.д.), від європейської інтеграції, від НАТО, примириться з російськими маріонетками на Донбасі і російським сепаратистським анклавом усередині своєї території, то з нею станеться те, що з Чехословаччиною в 1939 році, вона перетвориться на російський протекторат, утратить статус незалежної держави і тоді світове співтовариство щодо всіх українських питань буде звертатися до Москви, а не до Києва, що стане цілком природним для вищеописаних умов. Смішні посилання Пінчука на бажаність нейтралітету. Україна всі ці роки була нейтральною. І що, це врятувало від російської агресії? Молдова була нейтральною, проте втратила Придністров’я, Грузія була нейтральною, проте пережила кілька нападів Росії і відторгнення нею грузинських територій.

Олігарх вимагає, щоб Україна погодилася на зняття санкцій з Росії. Ну це взагалі золота мрія Кремля. Тоді Путіну розв’яжуть руки для подальшого наступу. І першою жертвою знову стане Україна. На думку зятя Кучми, щоб урятувати життя тисяч українських солдатів, треба капітулювати перед Росією. Проте це не дає жодних гарантій тріумфу гуманізму, бійня цілком вірогідно стане ще жорстокішою. Рятуючи тисячі життів, можна втратити мільйони таких життів. У Москві в публічному виступі російський економіст із Вищої школи економіки пан Хазін закликав до розчленування і окупації України, до суворої заборони не лише української мови, але й українських шрифтів. Однак головне, на думку Хазіна, в Україні є кілька мільйонів «невиправних українських націоналістів, які мають бути фізично ліквідовані». Чомусь на пана Хазіна не поширюються супержорстокі російські закони про боротьбу з екстремізмом, хоча тут ідеться про відкриті заклики до масових убивств людей. Чому? А тому, що Хазін озвучує не свою особисту думку, а настрої вищої влади Російської Федерації. Тому жодних претензій до Хазіна не буде.

Стаття Пінчука – це банальна антиукраїнська провокація, це підштовхування від імені України адміністрації новообраного президента США Дональда Трампа на антиукраїнські кроки в інтересах Кремля, якому служить Пінчук (а ще й всілякі «єврооптимісти» та інші діячі, схильні отримувати заохочення з рук прокремлівського олігарха). Капітуляція не розв’яже жодної проблеми України, не полегшить її становища, а навпаки – зробить ситуацію України гранично катастрофічною. Демарш Пінчука ще раз показує, що або Українська держава ліквідує кланово-олігархічну систему, або кланово-олігархічна система ліквідує Українську державу, віддавши її на поталу Росії.

Ігор Лосєв

Опубліковано Аналітика.