Подвійні стандарти польських законодавців

Подвійні стандарти польських законодавців

або

примарні перспективи українсько-польського примирення

Валерій Степаненко

stepanenko6 лютого ц.р. президент Польщі Анджей Дуда підписав законопроект “Щодо внесення змін до Закону про Інститут національної пам’яті – Комісії з питань кримінального переслідування злочинів проти польського народу, закону про могили та військові цвинтарі, закону про музеї, закону про відповідальність колективних суб’єктів за дії, заборонені під загрозою покарання, а також закону про заборону пропаганди комунізму або іншого тоталітарного ладу через назви будівель, споруд та публічних закладів”. Одночасно він передав Закон до Конституційного Трибуналу (Суду) для перевірки на відповідність Конституції будучи, певне, цілковито переконаним, що той нічого не змінить, адже підконтрольний чинній владі (інакше було б логічніше передати закон не підписуючи).

Проти прийняття цього суперечливого законодавчого акту активно виступили Україна, Ізраїль та деякі інші країни і міжнародні організації, закликаючи президента Польщі накласти на нього вето (Ізраїль навіть ніби погрожував ледь не відкликанням посла з Варшави). В українських ЗМІ та соціальних мережах дехто називав закон ледь не законом про “бандеризацію”, але це далебі не так. Закон (всього 39 сторінок), як можна судити з його назви, охоплює значно ширше коло питань.

Що ж саме у законодавчому акті нашого західного сусіда, який став вже законом, викликало такий значний суспільний резонанс у різних країнах світу? Особливо коли йдеться про Україну та Ізраїль.

Якщо коротко, то це подвійні стандарти польської сторони.

У своїй заяві перед підписанням закону президент Польщі Анджей Дуда жодного разу не згадав прямо українців взагалі чи бандерівців зокрема. Мова йшла майже виключно про Голокост і стосунки з євреями.

Відомо, що під час ІІ Світової Війни на території Польщі загинуло 6 млн осіб, у т.ч. 3 млн єврейської національності. Ізраїль має певні претензії щодо цього до польської сторони, яка намагається повністю заперечити факти співучасті поляків у екстермінації німецькими нацистами євреїв на окупованих польських землях.

Президент Анджей Дуда категорично заперечив системну участь поляків у Голокості, заявивши, що польської держави тоді не існувало, а уряд в Лондоні і підпільна Армія Крайова відповідальності за ті злочини не несуть. Він також фактично не підтвердив принаймні те, що такі випадки мали місце і були зовсім не поодинокими.

Добре відомо – польський фільм “Іда”, в якому, зокрема, йдеться про вбивство польським селянином єврейської сім’ї під час німецької окупації, отримав навіть Оскара кілька років тому у номінації кращого іноземного фільму – що польські селяни не так вже й рідко вбивали своїх єврейських сусідів з корисливих міркувань, привласнюючи землю і “майонтек” ними вбитих. Звісно, це здійснювалося за потуранням німецьких окупаційних властей. У 1940 році – ще до створення єврейських гетто – у польських містах мали місце інспіровані німецькими окупантами численні єврейські погроми під гаслом “Польща без жидів”. Часто поляки самі добровільно видавали євреїв німцям. І не лише тому, що на території окупованої Польщі і Генерал-губернаторства, як і на території Рейхскомісаріату Україна, надання притулку євреям каралося смертю.

Відомо також, що саме серед поляків є найбільше праведників світу за даними ізраїльського Яд-Вашем. Але це лише тому, що євреїв у Польщі на початку ІІ Світової Війни проживало чи не найбільше порівняно з іншими країнами Європи. Відомо також і те, що антисемітизм у Польщі був досить поширеним явищем на побутовому рівні. Як, власне, і в багатьох інших країнах Європи. І саме таке явне викривленян польською стороною історичних фактів і намагання повністю заперечити причетність поляків до Голокосту викликало обурення в Ізраїля. А прем’єр-міністр цієї країни Беньямін Нетаньягу вважає закон ще й просто абсурдним, адже він фактично дозволить карати навіть ще живих свідків Голокосту за їхні свідчення. До Кнесету вже подано законопроект, за яким польський законодавчий акт прирівнюється до заперечення Голокосту, за що в Ізраїлі передбачене ув’язнення строком до 5 років. І майже напевне він буде проголосуваний, що спричинить значне погіршення польсько-ізраїльських відносин, про що польська опозиція попередила своїх колег.

Реакція США також була гострою. У Держдепі офіційно заявили, що закон шкодитиме свободі наукових досліджень і що він може негативно вплинути на партнерські стосунки між США та Польщею.

Депутати Верховної Ради (242 підписи) звернулися до польського президента Дуди з проханням ветувати законопроект, а президент України та МЗС заявили, що він не відповідає проголошеним пнринципам стратегічного партнерства між Україною та Польщею і висловили стурбованість.

Які ж саме новели (вони в тексті виділені курсивом) закону викликали таке занепокоєння і стурбованість в Україні та світі? Розглянемо їх більш детально.

У підписаному президентом Дудою законі мова, зокрема, йде про злочини, скоєні щодо осіб польської національності або польських громадян інших національностей у період з 1 вересня 1939 р. по 31 грудня 1989 р. Йдеться про нацистські злочини, комуністичні злочини та “злочини українських націоналістів та членів українських формацій, що були колаборантами Третього Рейху”. Раніше “злочини українських націоналістів і далі по тексту” у законі прямо не фігурували.

До чинного закону додано також окрему Статтю 2а в наступній редакції:

“Злочинами українських націоналістів та членів українських формацій, що співпрацювали з Третім Рейхом, в розумінні закону, є дії, вчинені українськими націоналістами в 1925-1950 роках, що полягали в застосуванні насильства, терору або інших форм порушення прав людини проти окремих осіб або груп людей. Злочином українських націоналістів та членів українських формацій, що співпрацювали з Третім Рейхом, є також участь у знищенні єврейського населення та геноциді громадян ІІ Речі Посполитої на теренах Волині та Східної Малопольщі” (примітка автора: так поляки називають українську Галичину).

Після Статті 55 додається Стаття 55а і параграф 55б в наступній редакції:

Стаття 55. Хто публічно і всупереч фактам заперечує злочини, про які йде мова в Статті 1 підлягає штрафу чи позбавленню волі до 3 років. Вирок подається до відома громадськості.

Стаття 55а. Хто публічно і всупереч фактам приписує польсьському народові або польській державі відповідальність або співвідповідальність за нацистські злочини, вчинені Третім Рейхом, визначені в Ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу і додані до міжнародної Угоди про міжнародне переслідування і покарання головних військових злочинців країн Європейської Осі, підписані в Лондоні 8 серпня 1945 року або інші злочини, що становлять злочини проти миру, людяності або воєнні злочини або в інший спосіб грубо применшують відповідальність реальних виконавців цих злочинів, підлягають штрафу або позбавленю волі на строк до 3-х років. Вирок подається до відома громадськості.

55б. Незалежно від положень, що діють у місці, де було вчинено злочин, цей закон застосовується до польського громадянина та іноземця у разі вчинення злочинів, зазначених у Ст. 55 і Ст. 55a.

  Треба думати, що до українських формувань, які були колаборантами Третього Рейху, польські законодавці відносять лише дивізію Зброї СС (Waffen SS) “Галичина”, адже батальйони “Нахтігаль” і “Роланд” були розформовані практично відразу після арешту Проводу ОУН(б), що мало місце після проголошення у Львові відновлення незалежності української Держави 30 червня 1941 року. Тому що учасники тих батальйонів, які вважали гітлерівську Німеччину меншим злом, ніж СРСР, і були українськими патріотами, а не фашистськими прихвостнями, просто відмовили у послуху німцям (батальйони не приймали німецької присяги, а власне українську, тому все, що могли німці зробити щодо них в межах міжнародного права – це інтернувати. Інші покарання – це поза діючими тоді міжнародними угодами – ред). До речі, у збройних силах (вермахті) Третього Рейху національних формувань не було. Вони могли бути підпорядковані лише СС (звідси й Waffen SS у назвах таких формувань, а не просто SS).

Потрібно зазаначити, що багато поляків – за деякими оцінками, це близько 400 тисяч – також були колаборантами Третього Рейху. Лише в полон на Східному та Західному фронтах у часи ІІ Світової Війни було взято загалом понад 130 тис осіб польської національності, які воювали на боці Гітлера. Мали також випадки співпраці Армії Крайової з вермахтом та СС. І це задокументовано. Хоч варто зазначити, що в Європі не було фактично народів, представники яких не співпрацювали б з гітлерівцями. Особливо якщо брати до уваги початок ІІ Світової Війни, коли в перемозі Гітлера мало хто сумнівався.

Звісно, наявність такої досить значної кількості колаборантів Третього Рейху серед поляків аж ніяк не заперечує героїзм польських вояків, які обороняли Вітчизну на початку ІІ Світової Війни. Тих же захисників Вестерплатте, які знімали конфедератки і масово здійснювали кавалерійські атаки на танкові колони Маннергейма. Тому що наказу відступати не було. Фашисти навіть не стріляли, а душили героїв гусеницями танків. Поляки були чи не єдиною європейською нацією, яка відкрито чинила спротив німецьким фашистам, адже всі інші – окрім острівної Великобританії- більш “просунуті” європейські народи здалися Гітлеру фактично без жодного пострілу.

Вочевидь, можна по-різному робити акценти оцінюючи вклад того чи іншого народу в ІІ Світову Війну. Можна акцентувати увагу на колабораціонізмі зрадників, а можна на героїзмі патріотів. Значна частина польського соціуму чомусь схильна вважати чи не всіх своїх співплемінників якщо не героями, то жертвами, а українців ледь не вродженими катами і нацистськими колаборантами, приписуючи їм, де-факто, колективну відповідальність за злочини фашистів, здійснені на окупованих польських землях, у т.ч. і на етнічних українських.

Зрозуміло, що і те й інше не має під собою жодних підстав, суперечить фактам і міжнародному законодавству. А звинувачення українських націоналістів у співучасті в винищенні євреїв на Волині та Східній Галичині є юридично нікчемними, адже це не підтверджується жодними документальними фактами, зокрема, й матеріалами Нюрнберзького трибуналу.

Знову ж таки, коли йдеться про участь у системному винищенні євреїв, що так завзято заперечував у своїй заяві польський президент, то немає жодного документу ОУН чи УПА, в якому б про це йшлося, а української держави тоді теж не існувало.

Можливо варто українській Верховній Раді також прийняти відповідний екстериторіальний закон і притягнути польського президента до кримінальної відповідальності за викривлення історичних фактів і подвійні стандарти?

Як бачимо, можливість остаточного історичного українсько-польського примирення все ще лишається примарною. Фактично підписаний президентом Польщі закон можна розцінювати як ніж у спину українцям, які ведуть війну “за нашу і вашу свободу” зі спільним історичним ворогом обох народів

А на сакраментальне питання Qui prodest?” (Кому вигідно?) відповідь однозначна: Кремлю, який чи не єдиний у світі підтримав такий суперечливий крок польських законодавців.

***

Повний текст закону (пол.):

http://orka.sejm.gov.pl/Druki8ka.nsf/0/EA4AD50371FF6D17C12580250039936A/%24File/806.pdf

Опубліковано Аналітика, Головне.