Литва – литовцям, литовці – Литві!

Литва – країна, яку можна проїхати за декілька годин, литовці – нація, яка за чисельністю менша ніж населення Києва. Але не дивлячись на це, національний характер цього народу, віра у власні сили та Батьківщину, дали йому змогу вибороти власну долю, шлях і своє місце в історії та на карті світу…

mediapreview

Чи є в українців та литовців те спільне, що зможе об’єднати нас у боротьбі проти російського агресора? Якому, щоб стати на ноги, необхідно поставити когось на коліна… Спробуємо відшукати відповідь в нашій історії та реаліях сьогодення.

Ми не будемо вглиблюватися в давню історію та часи Середньовіччя, коли існували Велике князівство Литовське – держава, яка не дивлячись на назву, була країною трьох народів – українців, литовців та білорусів, і яка роками успішно стримувала агресію московських царів, аж до об’єднання з Польщею у 1596 році. Погляньмо в минуле сторіччя…

Наприкінці Першої світової війни, коли імперії Європи доживали свого віку, 16 лютого 1918 року литовці проголошують незалежність новопосталої держави Литовської республіки. Після невдалих військових спроб анексії, 12 липня 1920 року Радянська Росія, отримавши серйозний опір литовського народу, змушена була визнати молоду національну державу. У цей же час Польща, яка також отримала незалежність, але мала більш суттєву військову підтримку з боку Антанти, зокрема Франції, анексувала історичну столицю литовців  –  місто Вільнюс (польською Вільно). Взагалі польсько-литовські стосунки завжди мали свій градус напруги, поляки вважали себе вищим народом, досить популярна була серед них приказка: «Ми поляки – пани, ви литовці – хами», таке саме ставлення було і до білорусів та українців. Згодом ця анексія литовської столиці буде визнана міжнародними співтовариством. Литовський уряд був змушений проголосити тимчасовим державним центром місто Каунас.

Саме в Каунасі довгий час, після поразки Української революції, мешкав командир УСС, перший голова ОУН Євген Коновалець, який не без допомоги литовських урядовців отримав паспорт громадянина (2012 року в Каунасі відкрита пам’ятна дошка на честь Коновальця, яка встановлена на будинку Laisvės al. 34, де часто бував полковник).

За час існування першої Литовської республіки, були створені основи сучасної демократичної держави. Не зважаючи на післявоєнні труднощі, піднімався рівень господарства Литви. За темпами економічного зростання, Литва зрівнялася з Данією і Фінляндією. Склалися сприятливі умови для розвитку культури і науки. Країна утверджувалась як суверенна держава.

У 1926 році націоналістичні сили, об’єднані в «Націоналістичний союз», яких не сприймали політики тодішньої влади, здійснили військовий переворот, усунувши від влади політичну силу лівоцентристів. Того ж дня президентом було проголошено Анатанаса Сметону, який переобирався на цей пост в 1931 та 1938 роках, очоливши авторитарний режим в країні. І нині ця постать є взірцем державного керівника та національного лідера, наш «найкращий президент в історії» – так говорять самі литовці….

Коли розпочалась агресія Німеччини та СРСР проти Польщі, у вересні 1939 року, литовське керівництво побачило в цьому конфлікті реальну можливість у миттєвому вирішенні «віленського питання», яке всі міжвоєнні роки залишалося на стадії замороженого конфлікту. Так, 28 жовтня 1939 року, Збройні сили Литовської республіки перетнули польсько-литовський кордон і вже наступного дня, не зустрічаючи серйозного опору, зайняли Вільнюс – столицю Литви. Цей день – «День повернення Вільнюса» є одним із національних свят для литовських патріотів, який щороку  відзначається на центральній горі Таурас.

Після підписання пакту Молотова-Рібентропа, Литва потрапила під сферу впливу СРСР. У червні 1940 року, після ряду ультиматумів з боку Радянського Союзу, розпочалася військова окупація Литви. Не маючи достатньо сил для організації опору радянській армії, яка за чисельністю в десятки разів перевищувала литовську, президент та урядовці змушені були покинути країну. Вже 14-15 липня 1940 року були проведені так звані «вибори» до «Народного сейму», на яких «перемогу» здобули прокремлівські кандидати. І вже 21 липня так званий «парламент» проголосив Литовську РСР й офіційно попросив Верховну раду СРСР прийняти республіку до складу Радянського Союзу, що і було зроблено. Литва на довгі роки втратила незалежність…

З початком радянсько-німецької війни, у червні 1941 року, Литва в перший же тиждень була окупована нацистами. 1944 року, з наближенням червоної армії, колишній авторитетний військовий Литовської республіки генерал Повілас Плехавичюс у згоді з Вермахтом організував військове формування Vietine rinktine («Місцевий полк»), яке мало, за домовленістю з німцями, перебувати лише на території Литви і виконувати функції крайової самооборони. Взагалі, литовці в період окупації досить вороже ставилися до німців, вважаючи їх такими ж окупантами, як і «совітів». Лише авторитет Плехавичюса, який у радіозверненні до народу закликав до захисту країни, мобілізував до полку сотні добровольців. Однак, угода була порушена і за наказом німецького військового командування, «Місцевий полк» Литви мав бути направлений на східний фронт.  Командири та вояки полку не підкорилися цьому наказу і почали масово тікати в ліси до партизанських з’єднань «Лісових братів», що вже діяли проти німецьких окупантів.

Цього ж року до визвольного руху «Лісових братів» приєднався колишній литовський офіцер, один із бійців «Місцевого полку» Йонас Жямайтіс-Вітаутас на псевдо «Vanagas» – Яструб. Вже у 1948 році він був призначений Головнокомандувачем усіх збройних партизанських сил Литви, а наступного року його обрали головою президії Ради союзу борців за визволення Литви, яка ухвалила політичну декларацію про ведення збройної боротьби за відновлення самостійної демократичної Литовської республіки. «Vanagas» для литовського народу – це такий же національний символ боротьби, уособлення волі та характеру, незламності та стійкості, як генерал Шухевич для українців.

1951 року «Vanagas» пережив тяжкий крововилив у мозок і став повністю паралізованим. 1953 року криївка командира була викрита, не дивлячись на безпорадний стан та прикутість до ліжка, Яструба етапували до Москви, де його справою займався безпосередньо головний каратель радянської імперії Лаврентій Берія. 26 листопада 1954 року повстанського командира іменем Литовської РСР (це було принципово для вищого радянського керівництва) було страчено в Бутирській в’язниці у Москві. Повстанці трималися ще декілька років, але сили були далеко нерівними…

Забігаючи наперед, хочеться зазначити, що 2009 року Сейм Литовської республіки проголосив Жамайтіса президентом країни, що де-факто виконував свої обов’язки під час Другої світової війни та в роки радянської окупації.

Новий виток національно-визвольного руху у Литві пов’язаний з президенством Михайла Горбачова та супутніми процесами перебудови. 1988 року було засновано «Литовський рух за перебудову» (Lietuvos Persitvarkymo Sąjūdis), після перейменований в «Литовський рух» (Lietuvos Sąjūdis – Саюдіс). Саюдіс добивався суверенітету країни мирним, ненасильницьким шляхом, за його прототипом, на думку дослідників, було створено Народний рух України. 1990 року по всьому Радянському Союзі проходили перші, по-справжньому парламентські вибори. Новообрані парламенти соціалістичних республік вперше почали свою роботу в сесійному режимі. У Литві зі 141 мандата – 101 отримали представники «Саюдісу». Уже на першому засіданні Верховної Ради Литовської РСР 11 березня 1990 року було прийнято  «Акт відтворення незалежної держави Литви», після 60 річного поневолення Литва знову здобула право на незалежність, але не все було так просто…

22-24 березня 1990 року після відповідних вказівок Горбачова, розпочалась економічна блокада Литви, а радянські військові почали захоплювати ключові об’єкти по всій країні. У відповідь, керівництво країни закликало народ вийти на захист незалежності, не вдаючись при цьому до насильства. У країні проходили численні мітинги та акції протесту, найрезонансніша з яких відбулася 27 квітня, коли більше 500 юнаків спалили свої військові квитки, відмовляючись служити в окупаційній Радянській Армії. Так пройшов весь 1990 рік: під знаком протестів, економічної блокади, намаганнями державної розбудови та присутності радянських окупаційних військ в країні…

Розв’язка настала на початку 1991 року. 11 січня литовські комуністи з подачі Кремля, виступили «за наведення ладу в країні» і зорганізувалися в «Комітет національного порятунку Литовської РСР». Того ж дня армія розпочала нові маневри в республіці. В ніч з 12 на 13 січня 1990 року дві колони бронетехніки почали рух до центру Вільнюса, солдати брали під контроль ключові об’єкти, одна з груп мала захопити парламент, інша – телевежу, з якої велася ретрансляція про події в країні на весь світ. На захист незалежності стали звичайні беззбройні громадяни, які мужньо захищали будівлі від автоматників та танків, співаючи при цьому патріотичних пісень. Захоплені радіоретранслятори без упину повторювали, що націоналістичний режим повалено і щоб всі розходилися по домівках, але ніхто не слухав… Основні криваві події тієї ночі розгорнулися біля Вільнюської телевежі та телецентру, при обороні якого загинуло 14 мирних громадян – від куль солдатів та під гусеницями радянських танків. Більше 600 осіб отримали поранення… На штурм парламенту армія так і не наважилася, оскільки навколо будівлі щільним кільцем стали більше 50 000 литовців, чоловіків і жінок… Цікаво, що після того як Вільнюс був відрізаний від світу, своє мовлення почала телерадіостанція в Каунасі, до студії якої приходили звичайні вчителі, які знали іноземні мови і робили, що могли – розповідали про те, що відбувається в їхній країні… Через великий розголос, наступ було зупинено. Маленька Литва, яка вистояла і перша здобула свободу в тюрмі народів, здійснила ефект  того вибуху, після якого по швах почала тріщати вся Радянська імперія.  Нині 13 січня в Литві відзначають як «День захисників Свободи».

Сучасність. Литва між агресивним лібералізмом та російським імперіалізмом

За часи Незалежності Литва перетворилася у дійсно демократичну європейську країну. Держава стала членом НАТО та Євросоюзу. Водночас, у нових реаліях з’явились і нові проблеми… Так, з 2015 року Литва повністю змінила національну валюту «літи» на «євро» – це призвело до зростання цін. Насаджування ліберальної моделі економіки призвело до падіння національного виробництва. За неофіційними даними, після відкриття кордонів з Європою, близько півмільйона литовців виїхали на постійну працю та проживання до країн Західної Європи. Будь-яке несприйняття толерантних «загальноєвропейських» цінностей протягом років таврувалось як «змова з Москвою», унаслідок чого частина колись свідомих громадян займає прокремлівську позицію у питанні війни з Україною, бо вбачає більшого ворога в європейському лібералізмі. Фактично, якщо в радянському культі нав’язувався образ «радянського громадянина», то нині нав’язується культ «громадянина Євросоюзу» з набором ліберальних цінностей та відходом на задній план рис національної самоідентичності.

Сьогодні нашими союзниками є литовські націоналісти, які окрім розуміння загрози розмиття національної окремішньості з боку Європи, розуміють реальні виклики з боку РФ. Однак, проти них триває інформаційна блокада, як з боку правлячих лібералів та консерваторів всередині країни, так і з боку пропагандистських ресурсів Росії, як в Литві так і за кордоном. Єдине, в чому збігаються інтереси офіційного Вільнюса та литовських націоналістів, так це в необхідності всебічної підтримки України. Литва одна з перших відгукнулася на допомогу ще під час Революції Гідності, а потім під час війни на Сході України. Щоб налагодити плідну співпрацю ще й на громадському рівні, ми мусимо адекватно оцінювати ситуацію в самій Литві. Пропонувати формат надання допомоги та тісної співпраці, який можливий з боку цієї країни, враховуючи її ресурсний, фінансовий, територіальний та людський потенціал. Мусимо також донести, що першочерговою загрозою, з весни 2014 року вже є не гей-паради та пропаганда ЛГБТ, а військово-інформаційна експансія Росії. Мусимо донести, що нині ми всі разом маємо зупинити російські танки під Донецьком, бо інакше їх знову доведеться зупиняти на вулицях Вільнюса, Риги, Талліна чи Варшави… Лише так, коли на всіх рівнях, урядовому та неурядовому, ми налагодимо постійну співпрацю, ми зможемо відстояти незалежність та свободу наших країн. Від нас дуже багато залежить. Балто-Чорноморський пояс безпеки мусить стати не красивою теорію, а дієвою практикою.

Дмитро Жмайло, заступник голови МНК

Опубліковано Аналітика.