Кількість жертв Голодомору: для дискусії заради правди

holodomor-large

Член Національноі Академіі Наук Украіни (НАНУ), Станіслав Кульчицький, який досить пізно у своєму життєвому шляху зацікавився Голодомором та йому ще у другій половині 1980их років совєти надали доступ до архівів у Москві, хоча вибірково, недавно написав ще одну статтю на цю тему під заголовком: “Голодомор — 1933: міфи і реальність”.

Станіслав Кульчицький мабуть найбільш відомий своїм обрахунком жертв Голодомору у кількості 3.5 мільйонів, тобто далеко менше ніж, фактично половину того, що писали до цього часу як різні українські історики в діаспорі так і не українські західні дослідники, серед яких мабуть найвидатніший англієць Роберт Конгвест. Кульчицького обчислення, що спираються, зокрема, на переписи населення в СССР 1926 і 1939 років зацікавило і науковий світ, і громадськість бо ніхто крім Кульчицького не мав доступу до архівів, тобто Кульчицькому приписувалось джерельні матеріали, які кинули світло на цю подію, котра довго була замовчувана владою СССР. З часом відкрилися архіви, зокрема в Україні, також для других дослідників.

Свою найсвіжішу статтю Кульчицький починає так:

26 листопада 2016р. президент України Петро Порошенко доручив Міністерству закордонних справ продовжувати роботу для визнання Голодомору геноцидом іноземними державами та міжнародними організаціями. Чи можна сподіватися, що в листопаді 2018р., у 85-ті роковини Голодомору, буде досягнуто прогресу в цій справі?”

Трохи уваги Кульчицький приділяє питанню: “чи був Голодомор геноцидом ?”- покладаючись на визначення Конвенції ООН з цього питання та одного з авторів цієї конвенції Рафаїла Лемкіна. Врешті залишає це питання правникам і на завершення повертається (немов до основної проблеми!) до теми, що у діаспорі користуються цифрою 7 мільйон жертв. І навіть президент України недавно користувався цією цифрою на форумі ООН, тоді коли на підставі, як пише Кульчицький “кількарічної роботи українськими і північноамериканськими фахівцями в галузі демографії -3 941 тис. Осіб”( 3,941,000 тобто число жертв- АЛ) та закінчує словами, “Тому, якщо не позбудемося міфів, залишимося біля розбитого корита…” немов це заважить визнанню Голодомору геноцидом.

Кульчицький вихованець совєтської системи. Вдаючи стурбованість визнанням Голодомору геноцидом іноземними державами, він пропихає давню власну лінію про кількість 3.9 мільйон жертв Голодомору.

Як юрист я відповідаю Кульчицькому бо він і залишив це питання юристам, що кількість жертв немає нічого спільного з визнанням Голодомору геноцидом. Визнання є питанням навіть не стільки окреслення Конвенції, як більш політичним. Голодомор відповідає цьому окресленню по складах злочину і сам Лемкін назвав Голодомор геноцидом. Одначе, Вірменія не визнала Голодомор геноцидом, бо як говорили мені самі вірмени, українці не визнали Вірменську трагедію від рук турків у 1915 р. геноцидом. Політична складова тут у тому,що Вірменія боїться Москви, а ми стараємось втримати добрі стосунки з Туреччиною.

Ізраїль і євреї в США є мабуть найбільш яскравим прикладом політики у визнанню геноциду. Ізраїль не визнає ні український Голодомор, ні Вірменську різанину геноцидами бо це якось, на думку євреїв, нівелює трагедію Голокосту. Ізраїльський Кнесет не визнав у своїй історії жодний геноцид крім геноциду євреїв. Єврейське лобі в Америці не дозволить, щоби США формально визнали Голодомор геноцидом навіть незважаючи на те, що у звіті Конгресової комісії США від 1988 року написано, що Сталін поповнив геноцид проти українського народу, а у законі від 2006р. про надання землі у Вашингтоні для пам’ятника жертвам Голодомору є слово геноцид. До речі це останнє сталося, правдоподібно, через неуважність євреїв.

Щодо цифри в 3.9 мільйонів проти 7 мільйонів, дозволю представити цю проблему у світлі діяльності однієї з наших наукових організацій в діаспорі до якої я належу і на форумі якої Станіслав Кульчицький виступав і навіть там поширював свою початкову цифру в навіть не 3.9 мільйонів, а 3.5 мільйонів! — Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці.

На електронній сторінці НТША розміщена стаття, котра спільно написана шістьма науковцями, які всі оригінально походять з України хоча два сьогодні працюють у наукових інститутах в США, а чотири при НАНУ. Досить згадати двох на цей час активних професорів в США: Олега Воловину з Норт Кароліна і Сергія Плохого з Гарварду.

Чому окремо згадую ці імена? Бо подібна стаття з’явилася ще раніше в українській мові але без підпису професора Плохія. Чому це важливе?

Бо з шістьох авторів напевне найбільш відомий у науковому світі через свою наукову діяльність і багато публікацій це проф. Плохій.

Іронічно, одночасно відважуся вказати, що проф. Плохій не займався дослідженням кількості жертв Голодомору в радянських архівах, але його ім’я додає авторитетності до статті Воловини і демографів з України. Відважусь вдруге сказати, що для того і його ім’я там є.

Також для відкритості мушу сказати, що я критик цієї та подібних статей Олега Воловини та демографів НАНУ, які доводять, на підставі свого дослідження в архівах СССР, що тільки 3.9 мільйонів українців загинуло у наслідку Голодомору в УРСР. Але я також не працював в архівах, хоча писав чимало на цю тему навіть на форумі ООН, а зокрема на тему чи Голодомор був геноцидом, що більш підходить моїй професії.

Як дійсний член НТША я запропонував розмістити на електронній сторінці НТША статтю професора історика Київського університету Володимира Сергійчука який мабуть більше як хто будь працював в радянських архівах тільки вже за час розвалу СССР. Цю статтю Сергійчука написану в українській мові, я переклав на англійську мову і трохи відредагував. Основна відмінність цієї статті в тому, що вона обчислює число жертв в УРСР не менш 6 мільйонів з додатковим, бодай одним мільйоном на решта територій СССР, включаючи Кубань.

До речі, ця велика різниця походить від того, що початковою базою статті Воловини та інших є перепис населення з 1926р., а обчислення Сергійчука бере під увагу цифри також з Харківської документації про населення УРСР з січня 1932р. тобто від того часу коли люди починали вмирати від голоду. Цей документ зовсім ігнорується Воловиною і його колегами по мимо того, що цей документ, який вони мабуть не знайшли, був їм представлений Сергійчуком.

На жаль президент НТШ-А не історик, не демограф, не юрист, а літературознавець Григорій Грабович відповів на мою пропозицію, що на сайті друкують тільки статті членів НТША та матеріали, які з’явились в наукових публікаціях.

Хоча перша вимога мені виглядала досить видуманою та все ж таки я звернув увагу, що чотири демографи з України також не є членами НТШ-А так само як Сергійчук , що оскільки я є перекладачем і редактором статті Сергійчука, а я є членом НТШ-А то цю вимогу, здається, виконано. При цьому подав десять публікацій де були статті Сергійчука в українській мові на цю саме тему. Рівночасно я запропонував з нагоди 85річчя Голодомору, щоби НТША влаштувало публічну дискусію на цю тему з участю обох сторін.

Lozynskyj_Askold_01_02Від того часу триває мовчанка Президента Грабовича, а стаття Сергійчука так і не знайшла місця на сайті НТШ-А.

Пане професор Кульчицький, пропозиція для Вас! Виходьте на відкриту дискусію з Сергійчуком в Україні та в діаспорі. Переконайте також своїх друзів в НТШ-А, щоби влаштувати форум для представлення обох сторін і для відкритої дискусії. Наразі такої дискусії Президент НТША не хоче, а така дискусія важлива, щоби розрізняти між дезінформацією та правдою.

5 березня 2018р. Аскольд Лозинський

Опубліковано Аналітика.