Микола Ворон
Війна, спровокована Москвою в Україні, це жахлива катастрофа. З неї можна робити важливі, але й – конче — повчальні уроки.
Рік після наступу російських військ нам варто запам’ятати 10 пунктів-уроків. Додаткових два – стосуються, зокрема, реакції демократичного Заходу та внутрішнього стану України.
1.
Конвенційна війна нікуди не зникла
Конвенційна, не-ядерна війна між розвиненими державами вважалася остаточно демоном минулих епох. Завдяки ядерному відлякуванню, надійним союзам та економічним взаєминам – військову агресію між державами стали вважати анахронізмом.
Тому, що у спустошливий конфлікт після епохи Холодної війни ніхто вже не вірив, зовсім було занедбано обороноздатність, а утримання миру покладалося на спеціяльні мобільні війська з миротворчою місією. Для відновлення й посилення військового потенціялу нині знадобиться щонайменше від 5 до 10 років.
2.
Позитивне керівництво було вирішальним
Відхиливши всі заклики покинути Київ й Україну відповіддю «Я потребую амуніцію, а не поїздку!», президент Зеленський став символом незламності країни. З допомогою сильних моральних цінностей, як свобода й демократія, він показав наскільки позитивна настанова однієї людини здатна надихати світ.
Опонент Зеленського, російський автократ Путін проявив протилежне. Погано підготовлений генералами й агентами ФСБ військовий похід на Київ став для нього тотальним провалом. Сам Путін зробився міжнародним ізгоєм.
3.
Воля до боротьби – міцніша за вогневу зброю
Український воїн здивував світ, не тільки військовиків. Цьому допомогли джавеліни проти танків й артилерійські системи Himars. Однак, будь-який вид зброї перевищила воля українців перемогти й прогнати ворога.
Навіть в епоху штучного інтелекту та дронів-камікадзе головним ключем для перемоги залишається людський фактор, себто Людина! Сухий підрахунок кількості солдатів та бронемашин – недостатній метод, щоб вимірювати співвідношення сил воюючих сторін.
4.
Армія РФ – не така грізна машина, яку собі уявляв світ
Попри голосну пропаганду про «непереможну армію» Путіна, вона виявилася неспроможною реалізувати модерну тактику «ведення війни взаємодією різних видів озброєнь» – з допомогою піхоти, бронемашин, артилерїї та воєнних літаків.
Як результат, ми побачили величезні втрати техніки і живої сили росіян.
5.
Війна залишається справою логістики й промислової потуги
Розпочати війну – одна справа, її довести до перемоги – це зовсім щось інше. Росія могла черпати з накопиченого арсеналу ще з часів Холодної війни, тоді коли Захід, навпаки, свою оборонну промисловість скоротив до мінімальних потреб. Необхідність підняти власний оборонний потенціял дуже мляво просочується у свідомість західних політиків. Тому РФ готується до тривалих воєнних дій і розраховує на «втому» Заходу від війни.
Російське керівництво теж робить належні висновки через значні втрати від війни. Росіяни розміщають запаси зброї та боєприпасів у менших складах та на безпечніших відстанях, не так вразливих для ударів з боку українських ракет.
6.
Повернулася загроза конфлікту між надпотугами
Після Холодної війни світ опинився в незвичний однополярний період, в якому на США припала головна відповідальність за мир, і де демократія – нібито – перемогла. Цей період різко обірвався війною в Україні. На овиді з’явився привид нового конфлікту між великими потугами. На світову арену дедалі впевненішим крокує червоний Китай. Під крилом пекінського Сі Цзіньпіна просить підтримку для своїх планів автократ Путін.
Війна в Україні радикально змінила теж погляди щодо ядерної зброї. Той факт, що НАТО всіляко ухиляється від прямого втручання для погашення воєнного конфлікту, така позиція невіддільно зумовлена відкритими погрозами застосування ядерної зброї з боку Москви.
Це змушує інші країни задуматися над тим, щоб озброюватись також ядерною бомбою, як останньою надійною опорою для відлякування. Існує у світі тенденція розкручення небезпечної спіралі з виробництва ядерної зброї для самозахисту.
7.
Перед новим викликом Захід несе відповідальність сам
На тлі війни в Україні вирисовується нова Холодна війна. З одного боку маємо Захід, який представляє вільні й демократичні країни, від яких відокремлюються авторитарні країни на чолі з Китаєм і Росією. З іншого, Захід сприймає війну в Україні як загрозу для світового порядку, тоді коли деякі країни, як Індія й Бразилія, вперто залишаються осторонь від війни, егоїстично називаючи її суто європейською проблемою.
Санкції проти РФ підтримують не всі країни, й тому санкції не мають очікуваного максимального ефекту, що вказує на більшу проблему. Значна кількість країн у світі, котрі вважають себе як демократичні, вже тривалий час перебувають у стані «вільного падіння». Та й протяжність війни в Україні, навіть можливість її негативного завершення, підсилюють серед різних авторитарних режимів переконання, що США й, разом з ними, Європа вже не будуть головними міжнародними гравцями.
Саме тому президент Джо Байден сильно підтримав Україну в цій війні за свободу й демократію, відклавши спрямування сил Вашингтону для суперництва з Китаєм – на пізніше.
8.
Стратегічна автономія – життєво-важлива
Європа через свою жадібність потрапила в пастку газо- і нафто-залежності від Росії. Наслідки від цього всім відомі й дошкульно б’ють та економіці. Лише в останні роки прозвучали в ЄС голоси з вимогами про стратегічну (безпекову) автономію, зокрема в галузі енергетики, але й у військовій та промисловій сферах.
Адже газ і нафта – це одна справа, а залежність від виробничої промисловості Китаю набагато більша. Товарами китайців перенасичені ринки Європи, а штучно занижені ціни підривають економіку європейських країн. Європейці хочуть на китайський імпорт накласти митні тарифи, а виробництво стратегічних товарів планують розгорнути на власній землі, враховуючи при тому ризик подорожчання своїх виробів через вищі платні в Європі.
9.
Дипломатія має свої межі
Попри всі спроби зупинити війну дипломатичними зусиллями, цей шлях виявляється не реальним. Позиції обох сторін – через максимальні цілі Москви та Києва як передумови, щоб почати переговори про припинення вогню – залишаються досі непримиренними.
Переговори не означають автоматично завершення війни, про що свідчить т.зв. Мінський процес, який не виправдав очікування від дипломатичних перемовин. Без твердих гарантій для безпеки України з боку Заходу, нові переговори з Москвою можуть знову провалитися.
10.
Пропаганда залишається потужною, зокрема в е-мережі
Путін виправдовує війну в Україні як боротьбу за існування Росії. Цю лінію Кремль паралельно супроводжує політикою жорстких репресій проти найменших проявів протесту й невдоволення росіян.
Це показує, що пропаганда й утиски населення у ХХІ ст. залишаються могутньою зброєю, незважаючи на е-ЗМІ, але й завдяки світовій мережі інтернету.
= = = = = = = = = = = =
10 + 1.
Небачена солідарність Заходу й українського суспільства
Готуючись систематично до гарячої війни з наступом на Київ, під претекстом надуманих звинувачень українців та повного заперечення їх як нації й в праві на суверенну державу, Путін насправді розпочав війну проти демократичного й волелюбного Заходу.
Ставши свідком, як Путін провалив військовий наступ з метою здобути Київ, щоби скинути народом обрану владу на Печерському пагорбі, приголомшений т.зв. глобальний Захід швидко й однодушно консолідував усі демократичні держави. Він став усіма силами та ресурсами на захист України і підтримує Київ у боротьбі проти російського автократа, який перед світом розкрив свою жорстку натуру й імперські зазіхання.
У відповідь на агресію Путіна та мужню оборону України за своє життя-буття, ввесь світ розділився по ідейно-політичній лінії: на держави, в яких шанують право й свободу людини та плекають демократичне волевиявлення, і на держави – автократичні й з репресивними режимами, як РФ й червоний Китай.
Всі інші країни змушені будуть зробити вибір між цими двома системами державного устрою та суспільних і людських цінностей. Це стосується й країн центральної Європи, які довгий період перебували під ярмом тоталітарної Москви.
Водночас центр уваги та напружень у ХХІ столітті прогнозовано та плавно пересунеться з Євро-Атлантичного світу на схід – до Азії та Індо-Тихоокеанського геополітичного простору. Про це свідчать дві міжнародні конференції: в Москві представників держав Близького Сходу, та в Індії – учасників Асоціяції держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Москва намагається всіляко обминути каральні санкції з боку Заходу і шукає можливості забезпечити імпорт критичних товарів з допомогою країн, котрі дбають передусім про власні інтереси.
10 + 2.
Нова Україна: зміна в суспільстві, відбудова держави
Євромайдан і Революція гідності внесли глибокі зміни у ставленні українців до влади і до своєї самоорганізації на місцевому та регіональному рівнях. Тоталітарна керівна вертикаль змінилася, хоча її негативні риси не повністю зникли. Про це свідчить хвороблива інерція у намаганнях реформувати судову систему й державний апарат, заражені корупційним вірусом. Над очищенням вертикалі відтепер буде впливати горизонтальна влада. Вона почалася від самоорганізації громадського суспільства, головно, у багатьох формах волонтерського руху та ініціятивами з боку нового покоління одержимих активістів на широкій громадсько-політичній ниві.
На захист свободи і на відсіч ворожого втручання в Україну мобілізувалося все свідоме українське суспільство – як на рідних землях, так і у світовій діяспорі. За історичною традицією, в нас відродилося «мережеве суспільство» (М.Давидюк, сайт УП від 23.2.23: «Україна – мережеве суспільство бджіл, що перемагає постсталінську вертикаль»), яке стало віддано і жертовно працювати в інтересах спільного державного блага. Цим Україна радикально відрізняється від Росії, де в руках і в голові однієї особи зосереджена фактично абсолютна вада. Тоді коли в Києві ОП представляє делеговану народом владу, а кожний свідомий українець й віддана українка роблять власні рішення для захисту себе, своєї родини, для свого регіону та всієї України.
Громадські активісти й політикум повинні далі зробити все, щоб конструктивну енергію української нації трансформувати в суспільно-політичні інституції.
Важливим чинником в ході відродження України, треба визнати, знову стала українська армія, загартована в боях — на суші, в небі та на морі. Національна армія стала тепер із народної – інституційною в архітектурі оновленого державного устрою України.
І це лише початок. Україну чекають великі виклики, на що потрібні чіткі візії та конструктивні рішення. Український політикум має вже тепер думати про перехід від нинішньої гуманітарної політики на підтримку держави в стані війни – до державної стратегії відбудови післявоєнної України, з участю місцевих органів влади та середнього класу підприємців.
Перед Україною стоять складні завдання, серед яких ключові: побудувати нову державу; відродити національну економіку для зміцнення власного суверенітету; подбати за добробут і демографічне зростання населення; старатися зміцнити нашу обороноздатність. При тому Києву слід задуматися також про дипломатичні інструменти, які повинні гарантувати тривалу безпеку України, як нашу внутрішню, так і зовнішню.
Остання – після гіркого досвіду підступної агресії Кремля з тихою підтримкою Пекіна — починається від наших державних кордонів, і вона сягатиме аж до краю землі… Безпека «від Сяну по Кавказ» – нам уже не буде достатньою.
Микола Ворон
